Віштаспи. Джамаспа згадується в Гатах разом з своїм родичем Фрашаострою. Третьою жінкою Зороастра стала дочка Фра-шаостри – Хвові. Цей шлюб був бездітний.
Прожив Заратустра за переданням 77 років. Загинув він, також за переданням, насильницькою смертю – його зарізав кинджалом жрець-язичник.2 Хоча є відомості, що наприкінці життя пророк подався в місто Балк, де і помер у 512 році до н. е. за однією версією своєю смертю, за іншою – був убитий туранцями або загинув від блискавки.
2. Авеста як священна книга зороастрійців
та літературний здобуток іраномовних народів
Найвидатнішим літературним твором іраномовних народів є Авеста, що виникла у Середній Азії. Авеста, як джерело вивчення вірувань стародавніх іранців, досить складне для досліджень. Бо з VII ст. н. е., після арабського завоювання, перси і інші народи Ірану були майже повністю навернені в іслам; прибічники старої релігії, вийшовши з Ірану, поселилися в Західній Індії, в районі Бомбею. Це так звані парси.3
В Європі лишень в XVIII ст. стало відомо, що у парсів збереглися давні священні книги іранців. У 1754 році їх знайшов і навчився читати вчений Анкетіль Дюперрон. В 1771 році він видає в Оксфорді французький переклад Авести; невдовзі з’являється і німецький варіант.
Авеста написана на одній з древніх іранських мов, напевно з числа східноіранських. За граматичною будовою мова Авеста мало чим відрізняється від давньоперсидської мови ахеменідських написів.
Повного критичного дослідження тексту Авести, подібно “біблійній критиці”, ще немає. Без сумніву, що деякі частини збереженої Авести складались в період, коли мова її була вже мертвою. Текст Авести був, напевно, першопочатково записаний неогласованим письмом арамейського походження.
Традиція приписує Олександру Македонському знищення цілого списку Авести.1 Перші спроби відродити текст Авести були зроблені, згідно традиції, при парфянському цареві Валкамі (I ст. н. е.). Нова редакція була створена верховним жерцем Картіром при засновнику династії Сасанідів Арташирі Папакані. Кінцева редакція Авести, за переданням, була здійснена магом Атурпаном при Шапурі III (309 – 379 роки н. е.). Таким чином, свій завершений вигляд Авеста прийняла не раніше IV ст. н. е. Точніший час складення її основних частин невідомий.
Авеста є не тільки літературним здобутком іраномовних народів, а ще й священною книгою зороастрійців. Бо, за переданням, саме пророк Заратустра написав її для своїх послідовників. Хоча історія приписує йому лишень складення деяких частин Авести. Бо з пізнішими дослідженнями з’ясувалося, що Авеста складається з окремих частин неоднакової давності. Найдавніші її частини – Гати, включені в основну книгу Авести – Яшну (книга гімнів та молитов), походять, можливо, від найдавнішої епохи династії Ахеменідів. Вони написані на давньоперсидській мові (зендській або мові Авести). Вже пізніші частини написані пехлевійською мовою, якою розмовляли в епоху Сасанідів (III – VII ст. н. е.): це Вендідат (ритуальний кодекс жерців); Яшт (збірник молитов); Вісперед (молитви, звернені до “начальників”) і інші. Найбільш пізня частина Авести Бундегеш – це легендарна історія про засновника релігії Заратустру і його пророцтва про кінець світу.1 За деякими переказами, Авеста включала в себе 21 книгу.2 І найбільш правдоподібною думкою вчених про батьківщину Авести є та, що це Північно-східний Іран, Бактрія (тепер територія Афганістану і Таджикистану). Про це свідчать і легенди про Заратустру, і дані мови.
Гати за формою та змістом відрізняються від інших частин Авести. Вони складені у віршованій формі і є проповідями самого Зороастра. Тут він виступає як реальна особа, жрець і людина, яка страждає через те, що тривалий час не має послідовників, зіштовхується з великими труднощами в розповсюдженні релігії та терпить гоніння в себе на батьківщині. Тільки в Молодшій Авесті, найбільшій за об’ємом, Зороастр постає легендарним героєм з чудотворними надлюдськими рисами. Тут Ахура-Мазда доручає Заратустрі оновити релігію. Він проводить кардинальну реформу, проголосивши віру тільки в Ахура-Мазду і його кінцеву перемогу, відкидає частину племінних богів – девів, про що свідчить напис царя Ксеркса.
В Гатах осуджується життя кочівників-грабіжників, піддаються прокляттю правителі та жерці, що знищують худобу при жертвоприношеннях.
У будь-якому випадку, в книгах Авести збереглися незначні залишки давнього культу природи зі значно більш пізньою релігійно-філософською ідеологією майже богословського змісту.
У першому фаргарді (главі) Вендідат говориться про створення світу Ахура-Маздою і наводиться географічний опис країн, де сповіщали зороастризм.
В другому фаргарді викладена легенда про “Йіму сяючого” – мудрого правителя, за правління якого люди близько 900 років благоденствували. Однак Йіму бог Ахура-Мазда попереджає про підступ Ангра-майнью, в результаті чого землю відвідає “люта, смертоносна зима, випадуть рясні сніги, а коли вони стануть, вода затопить увесь світ”.3 Ахура-Мазда наказує Йімі спорудити вар (притулок, огорожу) з житлом для людей і худоби, щоб захистити все живе на землі від зими і холоду. Йіма виконує наказ Ахура-Мазди і рятує, таким чином, всю живність на землі. Як бачимо, постать Йіми була продовженням протоіранського божества підземного царства мертвих з аналогічним ім’ям. А оповідь про всесвітній потоп відображена і в християнській історії про Ноя.
Як головний засіб боротьби людей із силами зла у Вендідаті вказується на заняття землеробством, скотарством і прагнення до збільшення матеріальних благ: “Хто сіє збіжжя, той сіє праведність”. А сучасні послідовники зороастрійців – парси, вважають праведною і підприємницьку діяльність.
Третій фангард цікавий тим, що в ньому заперечується аскетизм, що позбавляє людини сил в боротьбі зі злими духами.
В інших главах Вендідат наводяться різні магічні формули моління, медичні поради лікарям, перелічуються основні чесноти і гріхи