Рахманський Великдень

На двадцять п'ятий день після Великодня припадає свято - Рахманський великдень (Переполовення, Права середа).

Згідно з давнім українським повір'ям Індія — це не зовсім півострів і навіть не зовсім материк, це швидше Острів, який лежить десь в Океані. Острів Індія населений рахманами — досить нефортунними створіннями, котрі не мають календарів і не знають, як їм вираховувати Великдень. Тож сидячи на березі Океану, медитують в очікуванні. В очікуванні яєчних лушпайок.

Після великоднього сніданку слід обов'язково викинути яєчні лушпайки до найближчої річки, чи навіть струмка. Збігаючи вниз разом із водою, лушпайки неодмінно потраплять у Прут, а звідти в Дунай, котрий насправді є іншою назвою Нілу. З Дунаю шлях лушпайок лежить через моря на край світу. Підхоплені і проваджені теплими течіями, на десяту п'ятницю своєї подорожі лушпайки приб'ються до берегів Індії. Тоді рахмани й довідуються про те, що вже настав Великдень і починають святкувати свій великдень, рахманський.

Колись давно, можливо, сім з половиною тисяч років тому, себто незадовго після відокремлення світу від хмар і води, одне з рахманських племен покинуло Індію на човнах і летючих килимах. Зараз уже годі дошукатися причин цієї втечі — могло нею бути як розумове потьмарення, так і містичне прозріння.

Покидаючи острів, утікачі винесли з собою майже все таємне знання — в мішках, бесагах і кишенях, оскільки книг вони не мали та й не потребували мати, бо всі головні заклинання і прокльони вміли напам'ять. Серед інших важливих речей викрадене знання стосувалось насамперед істинного відліку часу, причинно-наслідкових рядів і нашарувань, здатності прочитувати минуле і передрікати майбутнє за візерунками долонь, розташуванням люстр у кімнаті або світил на небі, мистецтва дресирувати ведмедів, гіпнотизувати дітей і обробляти метали гарячим способом.