В давніші часи, перед тим, як з'їсти свячене самому, господар йшов зі свяченим насамперед поміж худобу, христосувався з нею, сповіщав "Христос Воскрес!", а хтось із присутніх відповідав за худобу: "Воістину Воскрес!". Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: "Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски". В іншій околиці Галичини було записано іншу формулу: "Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні". Потім обходив із свяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи, і, нарешті всі входили до хати, де господар благословляв дітей що ставали перед ним навколішки: "Аби вам розум так скоро розв'язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв'язуються". У кого була дівчина на видданні, клали їй паску на голову: "Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!" Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: "Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте" (Матеріали української етнольогії, НТШ. XV, 39). Після розговін молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні ігри — Веснянки, чи Гагілки в супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком Вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня "небо огворено".

Після розговін починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок.

Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий урожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною "на горбках". У могильні горбки закопють яйця та шкаралупу від з'їджених яєць, кості зі свяченого м'яса, свячену сіль, тощо; виливають і чарку горілки: "їжте, пийте й нас, грішних, поминайте". Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають прохожим.

У другий день Великодніх свят небезпечно виходити з дому, оскільки можна потрапити під зливу з чийогось відра.

Великдень – свято радості і позитивних емоцій. Проте Великодній понеділок може добряче зіпсувати вам настрій. У цей день від самісінького ранку вулицями гасають групи хуліганів з відрами або пластиковими пляшками (дай Боже, щоб чистої!) води. Обливають усіх перехожих, незалежно від віку і статі. Вода ллється навіть у двері автобусів і крізь вікна маршруток. Деякі “жартівники” примудряються це робити з вікон висотних будинків. Їх не цікавить, що святково одягнуті люди йдуть до когось у гості. Через це багато міських жителів бояться у цей день виходити зі своїх помешкань.

Молоді люди відверто дивуються: як це так, таке велике свято, трошки пообливалися водою, а народ не розуміє, що у більшості випадків – це лише невинна забава. Перехожі ж замість того, щоб нервувати, краще б усміхалися...

Молодь (особливо вихідці з сільської місцевості) каже, що традицій треба дотримуватися. Так, саме традицій. Але не перегинати палицю. Обливання, насамперед, згідно з цією традицією, стосується кавалерів і панянок. Молодь може обливатися і жартувати тільки з рівними собі. І ще одне варто знати: обливаються тільки до обіду! Друга половина обливаного понеділка має бути присвячена культурній програмі, різноманітним розвагам, скажімо, гаївкам. До речі, у давнину обливалися тільки по селах. Міське населення не мало такого звичаю.