всього, отже і релігії. Існує рад варіантів теїстичної концепції, але всі вони єдині в основному — релігія є наслідком божественного одкровення на певному етапі духовного розвитку людства. Цілком зрозуміло, щр ця концепція виходить з беззастережного визнання Бога.
Назвемо, перш за все, Рене Декарта (1559—1650), що додер-жувався дуалістичної концепції співвідношення душі та тіла і кон-цепції вроджених ідей Декарт висунув онтологічне доведення існування бога; уявлення про Бога як істоту найдосконалішу необхідно передбачати і таку якість, як існування: ми мислимо про Бога, отже він існує. Ми ж мислимо про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує в свідомості людини від ц народження і проявляється як пізнання Бога. Отже, релігія виявляється в ході пізнавальної діяльності людини як розгортання вродженої ідеї Бога.
Потім згадаємо Готфріда Вільгельма Лейбніца (1646—1716), засновника богословського раціоналізму: розгортання декартових вроджених ідей починається під впливом досвіду, емпіричних знань. Завдяки цьому людство і прийшло до християнства, воно єдина релігія одкровення.
Особливе місце в розробці теїстичної теорії належить німець-кому філософу, психологу і педагогу Йогану Фрідріху Гербарту (1776—1841). Головне в релігії, вчив Гербарт, в тому, що вона встановлює доцільність природи, і людина приходить до релігії через усвідомлення цієї думки. Доцільність в природі викликає релігійне естетичні почуття, примушує нас спогладати велич Бога, породжує релігійні концепції.
Іммануіл Герман Фіхте (1797—1879) заклав так званий умог-лядний теїзм: релігія як відношення людини до Бога є комплек-сом певних почуттів, які є наслідком дії двох факторів: перший — це чуття власної кінченності, обмеженості, яка потребує до-помоги; другий — чуття нашого буття, яке осягнуте нескінче-нним, якому ми підкорені.
Значною фігурою серед прибічників теїстичної теорії є один з творців німецького класичного ідеалізму Фрідріх Шелінг (1775— 1854). Він вчив, що все існуюче с наслідком первинного акту ірраціональної волі, яка не може бути осягнута раціональним мисленням. Для цього можна застосовувати лише емпіричний досвід, який є в міфології та релігії. Там відбувається одкровен-ня. Але пояснити походження релігії одним одкровенням, як це робили традиціоналісти, неможливо. Якщо допустити, що до одкровення люди не знали Бога, то це було б визнанням наяв-ності атеїзму в початковий період існування людства. Такої честі надавати атеїзмові не можна. Людина з самого початку свого існування володіла споглядальним типом знання і намагалася з'ясувати кінцеві основи світу, тому вона дійшла до єдиного, всезагального Бога. Потім ця ідея була втрачена і відновлена лише іудаїзмом, християнством та ісламом. Точка зору Шелінга дістала назву спекулятивного теїзму, оскільки вона грунтується на спекулятивній філософії, що оперує споглядальним знанням при аналізі надпочуттєвих принципів буття.
Завершуючи огляд теїстичних концепцій походження релігії, слід звернути увагу на групу теорій, які для обгрунтування над-природного походження релігії вдаються до містичних мірку-вань, тому їх можна назвати містичними теоріями. Суть їх в тому, що виникнення релігії є наслідком одкровення, але не того, що було раз і назавжди дане першим людям чи вибраним особам безпосередньо Богом, а внаслідок постійного впливу Божества на дух людини, що діє і в сьогоденні.
Яскрава фігура серед містиків — Фрідріх Генріх Якобі (1743— 1819). Якобі вважав, що для пізнання Бога ні почуттів, ні мис-лення не досить: ні природа, ні розум знання про Бога не да-дуть. Природа не стільки відкриває, скільки утаює Бога від нас, бо ми бачимо в ній збіг причин без початку і краю. Розум діє в світі обмеженому, і сам він обмежений і приводить до визнання обмеженості всього існуючого. Визнання Бога дають лише наші внутрішні почуття, вони є джерелом релігії. Ми споглядаємо Бога в нашому власному духові, але не тілесними, а духовними очи-ма. Це споглядання не постійне, а епізодичне, воно виникає при певних, дуже специфічних умовах: воно не потребує розу-му, а лише віри. Подібно тому, як наше око, озброєне телеско-пом, бачить в туманному Козацькому шлясі окремі зірки, так і наш розум, озброєний вірою, може бачити Бога.
Це містичне богопізнання є провідним методом багатьох бого-словських систем. Воно має багатовікову історію, особливо яск-раві сторінки якої написані на Сході, які і тепер активно оброб-ляються неорелігіями східного походження як за кордоном, так і в нашій країні.
Для богословів, які оперують логічними міркуваннями і ак-тивно звертаються до науки, містика не виступає впевненим спільником новітніх богословських побудувань. Ось тому теоретизуючі православні богослови стримано ставляться до містич-них концепцій.
в)Монотеїзм, політеїзм, генотеїзм. При розгляді проблем поход-ження релігії виникає питання про те, в яких богів вірили на початку релігії люди? В залежності від характеру і складу ієрар-хічної побудови системи надприродних істот, якою оперує кож-на релігія без винятку, в релігієзнавстві виділяють два типи релігій: монотеїстичні і політеїстичні.
Монотеїстичні релігії — це такі, які будуються на визнанні одного, єдиного Бога; інші надприродні істоти (ангели, святі, пророки тощо) — це посередники між Богом і людьми.
Плітеїстичні релігії в своїй ієрархії мають певну, навіть знач-ну кількість богів різних рангів і ваги, з своїм колом прав і обов'язків, сферою управління і діяльності.
Існує ще (мне явище в ієрархічній оцінці богів: звичайно з великої кількості богів не виділявся жоден, але в міру потреби, коли віруючий звертавсь до якогось бога, він оцінювався на той час як головний. Це явище дістало назву генотеїзму.
г)Академічний теїзм. У другій половині 19 ст. в російському бо-гослов'ї виникла школа академічної філософії, засновником якої був професор Московської духовної академії Ф.О.Голубинський (1796—1854), який розробляв онтологічні проблеми, а
