Підпільними Єпископами, або особами, які виконували їх функції, були: ігумен Григорій Балагурак ЧСВВ, Степан Вапрович, Симеон Лукач, Яків Тимчук, Іван Слезюк. Від 30 листопала 1968 року і до виходу УГКЦ з підпілля Єпархію очолював Владика Софрон Дмитерко, а його помічником майже весь цей час був Владика Павло Василик.

У 1989 році УГКЦ вийшла з підпілля. Було відновлено Івано-Франківську Єпархію. Єпископом Ординарієм став Преосвященний Владика Софрон Дмитерко. Почалося відновлення структур Церкви. Відновив роботу Івано-Франківський Теолого-Катехитичний Духовний Інститут. Його ректором з 1990 по 1994 рік був Владика Помічник Іриней Білик ЧСВВ, а з 1994-го і до сьогодні - Владика Софрон Мудрий.

У 1993 році Івано-Франківська Єпархія була реорганізована. Монастириський, Бучацький, Чортківський, Гусятинський Борщівський та Заліщицький деканати були прилучені до новоствореної Тернопільської Єпархії, а на основі Коломийського, Тлумацького, Надвірнянського, Косівського, Городенківського, Снятинського та Буковинсько-Чернівецького деканатів була утворена Коломийсько-Чернівецька Єпархія на чолі з Єпископом Ординарієм Кир Павлом Василиком.

Для забезпечення вірних духовним словом з березня 1991 року виходить єпархіальна газета "Нова Зоря" (редактор о. Ігор Пелехатий), яка з 1994 року стала всеукраїнським греко-католицьким часописом. Нині цей тижневик виходить разовим тиражем понад 13 тисяч екземплярів.

З 2005 року Єпископом Ординарієм є Владика Володимир Війтишин. Канцлер Єпархії - о. мітрат Володимир Чорній.

Попередні ієрархи Єпархії:

1. Юліян Пелеш, від 27 березня 1885 р. до 27 червня 1891 р. + 22 квітня 1896 р. як Єпископ Перемиський.

2. Юліян Сас Куїловський, від 22 вересня 1891 р. до 30 серпня 1899 р. + 4 травня 1900 р. як Митрополит Галицький.

3. Андрій Олександр гр. Шептицький, від 20 вересня 1899 р. до 17 грудня 1900 р. + 1 листопада 1944 р. як Митрополит Галицький.

4. Григорій Хомишин, від 6 травня 1903 р. до 28 грудня 1945 р.

5. Софрон Дмитерко ЧСВВ, від 30 листопада 1968 р. до 22 грудня 1997 р.

6. Софрон Мудрий ЧСВВ, від 22 грудня 1997 р. до 2 червня 2005 р.

Підпільні єпископи

(або особи, які виконували їх функції):

ігумен Григорій Балагурак ЧСВВ, генеральний вікарій.

Степан Вапрович.

Симеон Лукач.

Яків Тимчук.

Іван Слезюк.

Софрон Дмитерко ЧСВВ, від 30 листопада 1968 р.

Єпископи-помічники:

Йоан Лятишевський, від 24 листопада 1929 р. до

Павло Василик, від травня 1974 р. до 12 липня 1993 р.

Іриней Білик з 15 серпня 1989 року до 19 листопада 2000 р.

Софрон Мудрий з 2 березня 1996 року до 22 грудня 1997 р.

Блаженний Мученик ГРИГОРІЙ ХОМИШИН
Єпископ Станиславівський 
(1867-1945)
(Життя, мученицька смерть і прослава)

Григорій Хомишин народився 25 березня 1867 року у бідній селянській родині в с. Гадинківці Гусятинського району Тернопільської обл., Україна. Змалку Григорій проявив великий потяг до знань, і навіть допомагав своїм одноліткам, чим заробляв собі на навчання. Після здобуття початкової освіти та закінчення Тернопільської гімназії 1888 року, побожний юнак вступив до Львівської духовної семінарії. Роки навчання молодого богослова промайнули у ретельній праці над книжкою та над собою, і невдовзі після закінчення студій, 18 листопада 1893 року, він отримав єрейські свячення. Був призначений третім катедральним сотрудником в Станиславові. Духовний провід Церкви в особі Владики Юліяна Сас-Куїловського побачив у молодому священикові велике майбутнє, і він отримав направлення на поглиблення богословії до Відня (1894-1899).
Закінчивши студії докторатом, о. Григорій Хомишин спочатку отримав призначення другим катедральним сотрудником в Станиславові, а з 23 грудня 1899 року - першим, і катехитом в школах міста. Незабаром за добру працю на духовній ниві він отримав призначення на завідателя парохії Коломиї.
1902 року Митрополит Львівський і Галицький Андрей Шептицький покликав талановитого священика собі на поміч до Львова і призначив ректором семінарії.
Цікавими були колізії навколо призначення о. Григорія Хомишина Єпископом Станиславівським. Пропольський уряд у воєводстві бажав бачити в особі Єпископа не те що угодовця, але навіть і москвофіла, аби лише не свідомого українця. Але за наполяганням Митрополита Андрея цісар Франц Йосиф I іменував Єпископом Станиславова саме о. Григорія Хомишина. Це сталося 16 квітня 1904 року, а вже 19 червня того ж року Митрополит Андрей Шептицький, Перемиський Владика Костянтин Чехович і Архиєпископ вірменського обряду Йосиф Теодорович довершили інсталяцію новопризначеного Владики в Станиславівській катедрі.
Свою єпископську діяльність Преосв. Григорій передусім почав від реколекцій для духовенства, якими хотів перевиховати священиків, зміцнити їх духовно й заохотити до ревної душпастирської праці. Владика почав також проводити канонічні візитації парохій і при цьому давав кількаденні, а подекуди - й двотижневі місії для візитованих парохій, під час яких з великим успіхом проповідував сам і сповідав людей.
1910 року Владика видав пастирський лист про часте і щоденне Св. Причастя, а в 1912 році опублікував працю про Найсвятішу Евхаристію. Вже після Першої світової війни, 1920 року, з'явилася його велика праця ЧНабоженство до Найсвятішого Серця Господа Нашого Ісуса Христа (460 сторінок), яка була дуже популярною і загальнознаною під назвою червона книжка.
Єпископ Григорій Хомишин усіма силами працював над розбудовою Єпархії. За стараннями Владики уряд асигнував фонди на утримання духовної семінарії в Станиславові, і 1907 року її нарешті було відкрито. Таким чином почала здійснюватися мрія Владики - виховати нове духовенство під своїм безпосереднім доглядом.
Одночасно Єпископ Григорій дбав про розвиток монаших Чинів і Згромаджень та допомагав їм матеріально. Так, в липні 1909 року, єпископська капітула віддала дім з фундації інж. Осостовича на вул. Петра Скарги, 17 (тепер вул. Василіянок) на власність Сестер Василіянок,