Блаженний Мученик СИМЕОН ЛУКАЧ (1893-1964) (Життя, мученича смерть і прослава)
Життя і духовний подвиг Слуги Божого Симеона Лукача - яскравий приклад безстрашного служіння Христові та Його святій Церкві, незважаючи на репресії, постійний терор та мучеництво. Всі етапи його страдницького життя підтверджуються автентичними документами: починаючи від метрики про народження та закінчуючи свідоцтвом про смерть. Стисла біографія, написана його власною рукою (вона міститься в кримінальній справі 7115, яка зберігається в державному архіві Івано-Франківської області), є найкращою інтерпретацією життя Слуги Божого о. Симеона Лукача до моменту його першого ув'язнення в жовтні 1949 року. Тому вважаємо за доцільне подати повністю її текст: Життєпис. Я, Лукач Симеон Михайлович, народився 7 липня 1893 р. в с. Старуня Солотвинського району Станиславівської области. Мій батько був рільником. В семім році життя розпочав науку в місцевій початковій школі. По трьох роках учився через два роки в повітовій школі в м. Богородчани. Посім вступив до гімназії в м. Коломия, де учився вісім років. Середню освіту скінчив іспитом зрілости (матурою) в 1913 р. Того самого року був принятий до Духовної семинарії в Станиславові в ціли богословських студій. З причини першої світової війни(1914-1918) мав дволітну перерву в науці, тому закінчив студії в 1919 р. і того ж року в місяцю жовтню епископ Хомишин висвятив мене на священика. Від листопада 1919 р. до грудня 1920 р. був призначений на душпастира в с. Ляцьке Шляхоцьке, що належало тоді до повіту Тлумач. У грудні 1920 р. був призначений на викладача морального богословія в Духовній семинарії в Станиславові і там працював до квітня 1945 р. По закриттю Духовної семинарії (через покликання всіх питомців до Армії) удався до с. Старуня і проживав коло свойого брата Василя від кінця квітня 1945 р. до кінця лютого 1949 р. В часі мойого переселення не було вже в Станиславові Духовної Власти, бо епископів арештовано, тому я був залишений власній долі. В с. Старуня працював душпастирем священик Корсан. З його дозволу я відправляв для себе Службу Божу в місцевій церкві від травня 1945 р. до червня 1946 р. Мабуть в половині червня 1946 р. священик Лазорів з сусіднього села Гвозд (Солотвинського району) заявив мені таке: Я був в Станиславові і епископ Пельвецький велів переказати тобі, щоби ти не відправляв богослуження в церкві. Причина була та, що дійствуючі по парохіях душпастирі, візвані православним епископом, мали прилучитися до православної церкви. Я не був душпастирем, отже мені як греко-католицькому священикови заборонено відправу Служби Божої в церкві з хвилею, як місцевий душпастир Корсан прилучився до православ'я. Я примінився до того одинокого зглядом мене зарядження епископа Пельвецького і більше не ішов до церкви. Не маючи спромоги відправляти для себе богослуження в церкві, я відчитував приватно Службу Божу на своїй квартирі, одначе не допускав нікого з парохіян, навіть своїх кревних (сродників) до участи у тій відправі. Рівнож відмовляв щоденно обов'язкові священичі молитви. Згодом дехто з вірних приходив до мене в справі своєї совісти, з проханням о молитву і в справі хрещення та вінчання. Жалувалися на місцевого душпастиря, що вимагає великої винагороди за духовні послуги. Я не відмовляв