Реферат - Греко-католицькі церкви Івано-Франківська
35

їх просьбі, одначе не вимагав від нікого ніяких грошей, хиба приймав від декотрих милостиню, звичайно в натурі, якщо наполягали, щоби прийняти. Але бувало, що таки рішучо відмовлявся від прийняття милостині від убогих, або поручав дати ту жертву якомусь убогому.
При кінци лютого 1949 р. голова Солотвинського Райвиконкому тов. Троян покликав мене в сільраду і зробив мені закид про вінчання Грицюка. Також погрозив мені виселенням зі Старуні. Щоби уникнути сего, я рішився покинути село і сам хотів знайти собі десь відповідну працю (умову або фізичну), що забезпечила би мені удержання. Тимчасово удався до Надвірної і замешкав на квартирі п. Кочержук при вул. 1 Мая. Але не мав паспорту і не мав спромоги його дістати. Тому задержався на місци. Подібно як в Старуні, дехто з вірних заходив на квартиру для своїх духовних потреб. Повторилося то, що було на селі. Я відправляв Службу Божу на квартирі і по декотрих хатах. Тут бували учасники від одної особи до тридцять осіб. Однак рідко було таке велике число. Переважно бувало 10-15 осіб. Також уділяв хрещення і вінчання. Імен тих осіб (де була відправа) або не знаю, або за одиничними виїмками не пам'ятаю, бо місцевість для мене чужа. Одначе совість не дозволяє мені згадати імен, щоби з моєї причини не терпіли ті люди, що шукали в мене духовної послуги. Я ділав в добрій вірі, що служу Божій справі, тому наразився на небезпеку попасти в колізію з державним законом. Оскільки держава признає мене винним, сам хочу нести відповідальність.
Дня 26 жовтня 1949 р. був заарештований органами МГБ на згаданій квартирі Магдалини Кочержук, яку рівнож уважаю невинною, бо улягла конечности, що я продовжив свій побут у неї, а не мала відваги зажадати від мене покинути її приміщення. Мене перевезено в Станислав і передано слідчим органам обласного МГБ.
Станислав 3 грудня 1949.
Лукач Семен Михайлович.
Отже, о. Симеон Лукач вперше був заарештований 26 жовтня 1949 р., хоч ордер на арешт був виданий 28 жовтня. Очевидно, репресивна машина квапилася ізолювати небезпечного Чуніатського провідника якнайшвидше, не встигаючи навіть вчасно підготувати юридичну санкцію на арешт.  У постанові на арешт від 27 жовтня 1949 р. Симеону Лукачу інкриміновано:
Після вигнання окупантів, будучи активним прибічником Ватикану, у 1945-1946 рр. в період возз'єднання греко-католицької церкви з російською православною церквою, виступив проти возз'єднання і перейшов на нелегальне становище.
Проживаючи на нелегальному становищі в Солотвинському та Надвірнянському районах у квартирах віруючих католиків, організовував нелегальні богослужіння за греко-католицьким обрядом, на яких проводив антирадянську агітацію. Писав свої твори релігійного антирадянського характеру, зберігав у себе літературу релігійно-антирадянського характеру.
А через кілька днів відділенням ЧОТ УМГБ Станіславської обл. від 6 листопада 1949 року видано постанову про пред'явлення звинувачення, у якій, як і в постанові на арешт, констатовано: 
ЧВ 1945-1946 рр. в період возз'єднання греко-католицької церкви з російською православною церквою, виступив проти возз'єднання і до моменту арешту здійснював нелегальні богослужіння за греко-католицьким обрядом. Писав свої твори релігійного антирадянського характеру, зберігав у себе релігійну антирадянську літературу.
30 грудня 1949 року слідчим Яремченком видано ЧПостанову про продовження терміну слідства вмотивоване, зокрема, тим, що в Чостанній час отримано дані, які свідчать про те, що Лукач Семен, будучи прихильником Ватикану, був нелегальним єпископом греко-католицької церкви в Станіславскій області і керував антирадянською діяльністю, яка здійснювалася уніатським підпіллям.
Коли о. Симеон Лукач отримав єпископські повноваження ствердити важко, але найвірогідніше він був наділений ними Єпископом Григорієм Хомишиним в березні-квітні 1945 року, у зв'язку з реальною загрозою арешту ієрархії УГКЦ радянським режимом.
Однак МДБ не вдалося здобути необхідні свідчення про єпископські повноваження Лукача, а тому 21 січня 1950 року термін слідства був продовжений вдруге.
Нарешті 2 лютого 1950 року, після численних і тривалих допитів, з санкції начальника управління МДБ по Станіславській області полковника Сараєва з'явився Звинувачувальний висновок по слідчій справі 7115 на 3 сторінках по звинуваченню Лукача Семена Михайловича в злочинах, передбачених ст. 54-10 ч. 2 КК УРСРТ.
Підсудного звинувачено у тому, що:
В 1945 р. в період возз'єднання греко-католицької церкви з російською православною церквою від останнього відмовився і, залишаючись переконаним греко-католиком та прибічником ідеї Ватикану, проводив серед населення агітацію за відродження і збереження греко-католицької церкви.
Як наслідок:
Слідчу справу Ь7115 по звинуваченню Лукача Семена Михайловича направити на розгляд Особливої Наради при МДБ СРСР з клопотанням про застосування міри покарання звинуваченому десять років ВТТ (виправно-трудових таборів.
Такий суворий присуд з'явився, незважаючи на те, що у ЧДовідці про медичний огляд арештованого Лукача Семена Михайловича визнано придатним лише до обмеженої праці.
Вирок Особливої Наради продублював суворий вердикт слідства. 14 серпня 1950 р. о. Симеон Лукач був засуджений за ст. 54-10 ч.2 УК УССР до 10 років ув'язнення в Сиблагу (в таборах Сибіру). 
Слідча справа Ь7115 - приклад надзвичайного духовного подвигу о. Симеона Лукача. Упродовж 16 допитів він жодного разу і жодним словом не зрадив католицької віри та вірності Папі Римському, як також не назвав жодного імені тих, з ким спілкувався як підпільний єпископ. Усі підступні запитання слідчого розбивалися в одну-єдину відповідь, яка пронизує усі допити: ЧМоя священича совість не дозволяє мені давати відповіді на ваші запитання. 
 Симеон Лукач відбував перше ув'язнення у таборі Красноярського

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10