У середньовіччя храми будувалися головним чином на честь Шиви, Віш-ну, Брахми, які складали Тримурті (вияв триєдності верховних богів інду-їзму).

У VII ст. на півдні Індії в портово-му місті Махабаліпурамі був збудова-ний величезний храмовий комплекс. Цей священний ансамбль розмістився на природному майданчику між гора-ми та океаном і поєднував природні стихії - воду та землю. У нього ввій-шли печерні храми, вісім невеликих святилищ, вирубаних із суцільної ске-лі, прибережний храм Шиви, а також величезний наскельний барельєф «Сходження річки Ганг на землю».

В архітектурі комплексу вирізня-ються монолітні храми-ратхи, присвя-чені епічним героям «Махабхарати»: ратха Арджуни, ратха Бхіми* та інші. Ці маленькі храми чергуються із виру-баними зі скелі величезними фігурами священних тварин: слонів, левів і би-ків. Тварини, які ніби розгулюють та відпочивають серед ратх, гармонійно поєднують архітектурні форми з при-родним ландшафтом (ілюстрацію див. на початку цього розділу).

Головною темою рельефу «Схо-дження річки Ганг на землю» є легенда про те, як священний Ганг, що колись протікав по небу, на прохання людей, а також за їхні подвиги був переміще-ний богами на землю.

Характерним прикладом архітекту-ри Х-ХІ ст. є храмовий комплекс Кан-дар'я Махадео в Кхаджрахо. Окремі частини споруди - святилище, зала для тих, хто молиться, вестибюль, вхід -розміщені на одній осі і щільно змика-ються між собою. Кожна частина за-вершується баштовою надбудовою. Найвищою є вежа святилища, всі інші поступово знижуються у напрямку до входу. Яскравими зразками храмової скульптури можуть слугувати рельєфи храму в Кхаджрахо. Зображення чо-ловіків і жінок із виразною пластикою фігур, легкі, граційні нахили переда-ють складний, примхливий ритм ком-

позиції. Цей ансамбль є ще одним блискучим прикладом втілення прин-ципу єдності. Таку особливість під-креслював відомий філософ і письмен-ник Рабіндранат Тагор: «Індія завжди мала один незмінний ідеал - злиття зі Всесвітом».

Мистецтво Індії ісламської доби можна поділити на два періоди: ран-ньоісламський (XI - перша половина XVI ст.) та час правління династії Ве-ликих Моголів (перша половина XVI-XVIII ст.).

В основних архітектурних типах ранньоісламського періоду простежу-ються суто ісламські традиції, проте в деталях будов помітний вплив індій-ського зодчества. Вхідні ворота в іс-ламських спорудах нагадують входи до скельних храмів Індії.

Ще однією особливістю раннього пе-ріоду є гармонійне злиття архітектур-

них форм з природним середовищем. Серед найкращих зразків храмової ар-хітектури цього періоду - мечеті Джа-мі-Мазджид (перша чверть XV ст.) та Рані Сепар (початок XVI ст.) - перли-ни зодчества того часу, а також мечеть Ахмад-шаха (початок XV ст.). В усіх цих спорудах гармонійно поєднувалися

художні традиції двох різних культур: арабо-мусульманської та індійської.

Вагомий внесок у культуру Індії зробив талановитий організатор і дале-коглядний правитель Акбар (1542-1605). При його дворі працювали най-кращі індійські архітектори та худож-ники. Поступово посилювався вплив

індійського мистецтва на мусульман-ське. В архітектурі зникали стрима-ність і простота форм, ставало складні-шим та вишуканішим оздоблення.

Зразком цього стилю є мавзолей Ак-бара в Нікандрі (початок XVII ст.), що був розташований неподалік від Агри - столиці Великих Моголів. Мавзолей заворожував своєю красою та пишністю.

При Шах-Джахані (1627-1658), одному з послідовників Акбара, архі-тектори знову звернулися до форм іс-ламської архітектури, що зумовило виникнення державного стилю Вели-ких Моголів. Характерним прикла-дом може бути мечеть Джамі-Маз-джид у Делі.

Проте неперевершеним за красою та гармонійністю вважається вже згаду-ваний мавзолей Тадж-Махал в Агрі, збудований на честь померлої дружини султана Шах-Джахана. Султан із ди-настії індійських Великих Моголів два роки носив по втраченій дружині жа-лобу, а потім поклявся створити пам'ятник такої краси, що з ним не зрівнялося б ніщо у світі. Його про-порції, симетричність архітектурних форм, фантастичні сади, що оточують його, та вода, в якій він віддзеркалю-ється, створюють враження, ніби бу-дівля парить між небом та землею.

Мавзолей побудований із білого мар-муру, інкрустований безліччю коштов-них та напівкоштовних каменів. Для каліграфічне виконаних орнаментів, що прикрашають його, використаний чор-ний мармур. Вишуканої ручної роботи, філігранно оброблена мармурова плит-ка, що оздоблює весь мавзолей, кидає -

залежно від освітлення - чарівні тіні. Привертає увагу велична баня Тадж-Махалу у формі перлини - мусульман-ського символу жіночості та раю. Сама баня символізує Небо, а квадрат, на якому спочиває вся споруда, - Землю. Своєрідність мистецтва Індії поля-гає в тому, що, незалежно від часу й місця створення, характерних релігій-них відмінностей, твори індійських митців - архітекторів, скульпторів та живописців - вражають красою і да-ють можливість уявити не тільки тво-ріння рук людських як частку Всесві-ту, а й саму людину як прекрасне йо-го творіння.

Звучання і рух Всесвіту в індійській музиці й танцях

Самобутня індійська.музика - одна з найдавніших у світі, її витоки сяга-І- ють перших індійських цивілізацій. Для Індії характерним є поліет-нічний склад населення, бага-томовність. Різнобарвна і її

музична культура. ' Священні гімни Веди з відомої літературної пам'ятки виконували-І ся речитативом. По-ряд із культовою, храмовою існувала

Г народна та світська (придворна) музи-ка. У суспільстві музичному мистец-тву надавали вели-кого значення. Вва-* жали, що воно має чудодійну силу, впливає на природу, тварин. Співом, на думку давніх індусів, можна викликати по-жежу. Як свідчить ле-генда, співець, якого господар змусив співати заборонену мелодію, зго-рів живцем, хоч і стояв по горло в річці.