мірі, наприклад, св.Іван з головою на грудях Христа у Тайній Вечері або у Воскресінні — Христос встає з гробу з хоругвою, Різдво Христове у шопці з сидячою Богородицею, Іван Хреститель з мисочкою у руці зі сцени Хрещення, Бог-Отець в трикутнім ореалі, а також сцени Страстей131.

Іконографічний репертуар різьблених клейм в однаковій мірі поширений на чотирикінцеві та симетричні типи хрестів. Важливо, що симетричний тип ручного хреста з подовженою середньою поперечкою був поширений у XVII—XVIII століттях. Рівні рамена або майже рівні набувають розповсюдження у XVIII і утримуються впродовж XIX століття. Семикінцевий тип хреста з нижньою похилою поперечкою зустрічаються рідко. Ще рідше знаходимо восьмикінцевий тип із нижньою похилою поперечкою (відомий ручний хрест з собору св.Юра у Львові, XVII ст.) та шестикінцевий тип хреста представле-ний двома пам'ятками другої половини XIX століття із Залі-щик Тернопільської області132.

Трійчастий тип хреста є ускладненою структурою семико-нечного. В.Карабієвич висловив нічим не обгрунтоване припу-щення про його походження від свічників-трійць1:і:і. Візуаль-но за схемою будови цей тип можна порівнювати з трійцею, тризубом чи "деревом", однак аргументів на користь цих по-рівнянь немає. Можливо, тут найважливішу роль відіграла ідея трьох голгофських хрестів, які іноді зображалися на гравю-рах XVIII століття134. Пам'ятки трійчастих хрестів поширені на півдні Покуття (найдавніша походить з 1802 року)™0. Виго-товляли їх у Старих Кутах. На трійчастих хрестах не зустрі-чаються інші сюжети ніж Розп'яття і Богоявлення.

Особливо вражає, коли поміж усталених типів ручних церковних хрестів зустрічаємо десятиконечний фіто- або антропоморфної форми із різьбленими хрестоподібними і ромбічними мотивами, скісними лініями тощо (наприклад, хрест зі с.Завій Калуського району Івано-Франківської області, датований В.Свєнціцькою кінцем XIX ст.). Такий хрест своєю

формою і стилістикою стоїть ближче до хатніх ікон-хрестів, ніж до літургійних церковних предметів, і це дає нам підставу датувати його ХУШ-ХІХ ст., або вважати пізнім повторен-ням невідомої нам давнішої пам'ятки.

Не менш загадковим типом ручного хреста є хрест-свас-тика. Його хрестографема походить з часів верхнього палео-літу, грунтується на центрально-обертовій ідеї загнутих кінців. Припускається, що це доброзичливий сонячний знак. У хри-стиянську символіку запроваджений у II столітті (катакомби Прискілля). Єдиний досі відомий ручний хрест-свастика збері-гається в Музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття. Він відзначається раціональністю конструкції, лаконічністю різьблених ліній-жолобків, площин, зіставлених з наскрізни-ми прорізами та трофільованими виступами кінців. Стилісти-

кою різьблення він нагадує покутські трійці, які також успад-кували архаїчні символи.

Без сумніву, різьбярські майстерні, передовсім, слід шу-кати в монастирях, на що вказує і підпис "ієрономах смирен-ний Йосафат" з років 1697 і 1698. До того ж дуже промовис-тим є той факт, що на бічній площині одного з хрестів13", окрім дати 1728, бачимо напис "з Великого Скиту". Цей на-пис схиляє до думки, що ченці Манявського Скиту займали-ся різьбленням хрестів, тим більше, що їх устав велів займа-тися "рукоділлям". З іншого боку, згаданий тип хреста є дуже розповсюджений у XVIII столітті.

У самому виробі поодиноких зразків цього типу бачимо низку відмін, чи то в трактуванні постатей, чи одязі, чи де-корації. Однак спільні риси загалом свідчать про один центр виробництва, який спричинив до панівного впливу на вироби одноосібних майстрів. Таким центром, на думку В.Свєнціцької, міг бути Скит Манявський137.

На користь цього міркування є прямі документальні підтвер-дження у заповіті ігумена Скиту Манявського Феодосія з 1628 року, в якому йдеться, що монахи повинні займатися "руко-делиемь же яко кто умеет: ложки, крестики...", а в заповіті Паісія (ігумен того ж монастиря) з 1763 року написано, що настоятель повинен піклуватися і тоді в монастирі різні бу-дуть художества138.

І.Крип'якевич на основі короткого опису облоги Львова 1648 року С.Кушевича виділяє монастирі Києва і Крехова як провідні осередки виробництва дерев'яних різьблених хрестів1"1. Натомість О.Степанова на підставі актів Київського Лаврського архіву ХУШ-ХІХ століття доходить висновку, що київські хрести виробляли не монахи, а місцеві міщани-майстри, об'єд-нані в іконописному цеху140. Майстри іконостасного цеху виготовляли різні кипарисові хрести і продавали їх поблизу Печерської лаври. Коли ж 1803 року Київський митрополит Гавриїл заборонив їм продавати біля лаври, очевидно, щоб позбавити конкуренції для виробів лаврської майстерні, то майстри іконописного цеху Федір Загорський, Федір Мель-ників, Михайло Поляков, Павло Івженко, Василь Мельників і Петро Куличковський написали прохання до митрополита про зняття цієї заборони, мотивуючи тим, що їх цех продавав на тих місцях хрести за архімандритів Зосима (1762 р.), Самуїла (1786 р.) і Єрофея (1796 р.)141. У звітах лаврської крамниці з 1841 року є відомості про системне закуповування хрестів у київських різьбярів: Володимира Броваря, Івана Малішевського,

Якова Масютина, Йосифа Мозгового, Якима Прамниченка, Платона Подолянченка, Василя Рогожина, Льва Шидлецького, які виготовляли їх з товаришами, тобто кожний мастер мав підмайстрів і учнів142.

Конкретних архівних відомостей про виробництво хрестів у Лаврській малярській і столярній майстернях нам також не вдалося виявити, але є таке повідомлення, "що Олексій Топчій може вивезти з Січі Запорізької 50 кипарисових дощок для Лаври"14:і, очевидно, необхідних для тонко різьблених ви-робів: іконок, хрестів (іконостаси переважно різьбили з липи). Крім того, серед монахів були майстри, які володіли різьблен-ням. Так, "монах Йосип, по-мирському Купринський Іван, син Федора, 1748 р. навчався хресторізної майстерності в Мед-ведівськім монастирі"144, а послушник "Кравченко Пахомій, Іванів син, 1733 року народження з польської області, містеч-ка Райгородка,