Осередки різьблених ручних хрестів у західних областях України можна виявити також шляхом топографічного, часо-вого і стилістичного аналізу творів у музейних збірках. Най-більше ручних хрестів походить із Старого Самбора — перша половина XVIII століття146, села Кошилівці Заліщицького райо-ну Тернопільської області — XIX — початок XX століття147; Золотого Потоку Тернопільської області — друга половина XIX століття148; Старих Кутів Івано-Франківської області — XIX - початок XX століття149 та інші.

Художні особливості різьблених ручних хрестів окремих осередків дають можливість окреслити регіональні чи субре-гіональні відміни їхньої тектоніки й стилістики. Так, у колек-ціях музеїв Києва і Львова найбільша кількість творів ХУІІ~ XVIII століть походить із Подніпров'я, Підгір'я і Поділля. Ручні хрести Подніпров'я переважно семиконечні, на лицевому боці — фігуративні знаки у вигляді Розп'яття, а на зворотно-му — Богородиця Одигітрія. Іноді їх доповнюють такі ж умовні знакові півпостаті святих пристояних і євангелістів, що мож-на про їх відповідність скоріше здогадатися, ніж точно виз-начити. Орнаментів на таких хрестах дуже мало (прямовисні жолобки і зиґзаґ), зате завжди є різьблені косі хрести, які зараховуємо не до прикрас, а до дуже давніх символів.

Важливо, що різьблені ручні хрести з Київщини і Поділля датовані XVII століттям є значно делікатніші, ніж аналогічні предмети XIX століття, які передовсім відзначаються спро-щенням іконографічних мотивів, грубістю конструкції тощо. І ця тенденція, що була також панівною в західних регіонах

України, очевидно, настала після повального закриття мона-стирів наприкінці XVIII століття. Це вплинуло на зменшення монастирської продукції, а відтак виробництво необхідних предметів для облаштування церков переходить до міських і сільських майстрів. Утверджується примітив фігуративного зображення не тільки в іконописі, гравюрі, але й численних творах різьблення, ливарництва з олова, латуні та інше. На-родних майстрів зовсім не хвилювало питання подібності чи достовірності різьблення. Здається, вони дбали про вищий духовний смисл зображуваного — "образи невидимої краси". Вони різьбили не реалістичні фігури святих та їх антураж (гори, ріку, дерева, будинки), а максимально узагальнені знаки — ідеограми.

Однак, не всі твори XIX — початку XX століття виконані примітивно. Наприклад, серед ручних хрестів подільських осе-редків виділяються стилістично вироби невідомих майстрів,

що походять з села Райки Калинівського району Вінницької області та смт. Золотий Потік Тернопільської області (вже зга-дувався на с.145). Різьблення золотопотіцькогб майстра настільки віртуозне, що його хрести 1860-х років у порівнянні з ранні-ми творами Ю.Шкрібляка перевершують останнього тонкістю і дисциплінованістю орнаментальних композицій. У наш час хрести золотопотіцького майстра (останній датований 1885 р.) іноді помилково приписують Ю.Шкрібляку, особливо ті, в яких відсутній напис "З.Потік".

На Покутті ручні різьблені хрести мають багаті стилістичні відміни, виконані контуром, виїмчастим і плоскорельєфним різьбленням. їх іконографія традиційна — Розп'яття, Богоро-диця Одигітрія, Хрещення Господнє і св.Микола. За характе-ром трактування фігур ці пам'ятки можна віднести до при-мітиву. Водночас можна завважити хрести, що демонструють пластичні спроби моделювання постатей, а площини заповнені дрібним геометричним орнаментом (хрести з церкви с.Гаврилівка Надвірнянського р-ну), інші мають контурно-рельєфне зоб-раження (хрести з церкви с.Олієво-Корнів Ґороденківського р-ну). Різьблення хрестів з Корнича Коломийського району відзначається динамічними скісними та вертикальними лінія-ми, які з тла графічно виокремлюють фігуру. Хрести зі Ста-рих Кут відмітні зубчастими контурами і площинами, що на-дають творам мерехтливо-орнаментального звучання. Така стилістика є найхарактернішою для творів півдня Покуття і майже не зустрічається в інших регіонах.

Хрести XVIII — XIX століття з різьбленими постатями свя-тих у кружечках або "медальонах" зустрічаються лише на Опіллі та Підгір'ї, очевидно інспіровані пам'ятками бароко. Але водночас із різьбленими семиконечними хрестами засто-совували у літургії чотириконечний тип хреста з реалістично мальованими постатями у круглих клеймах, що до певної міри руйнувало основу давньої традиції.

Ручні хрести Гуцульщини кінця XVIII - першої половини XIX століття майже не відрізняються ні іконографічно, ні стилістично від аналогічних творів Покуття та Поділля. Окремо варто згадати хрещатий тип ручного хреста (ширше поши-рений у напрестольних, який тектонічно, як своєрідна струк-тура художнього тексту, розвинувся на Покутті)1'". Лише з кінця XIX століття внаслідок запровадження у декоруванні виробів з дерева новітньої традиції стають помітні зміни в системі орнаментики ручних хрестів. Усе менше уваги майстри при-діляють фігуративним зображенням і все більше вироби

оздоблюють плоским різьбленням та інкрустацію бісером, кольоровим деревом і перламутром, що надавало їм особливої ювелірної привабливості. Такі хрести інколи поширюються і поза межі Гуцульщини на сусідні етнографічні території. Ця тенденція актуальна й сьогодні. Ручними хрестами роботи гуцульських майстрів користуються священики Поділля, Подніпров'я та діаспори. Серед сучасних гуцульських народних майстрів відзначаються ручні хрещаті хрести Дмитра Федо-

ровича Шкрібляка, виконані в техніці традиційного глибокого різьблення із застосуванням інкрустації.

Лемківські і бойківські ручні різьблені хрести XIX — по-чатку XX століття мало чим відрізняються від покутських чи подільських. Переважає графічне трактування Розп'яття, Бо-городиці з більшою чи меншою мірою узагальнення силуетів постатей1'1.

У ХУП-ХУПІ століттях ручні хрести часто дарували високопоставленим особам як священні і коштовні дарунки. Наприклад, київський митрополит Петро Могила в 1640 році переслав російському цареві Михайлу Федоровичу два хрести і листа152. У жовтні 1648 року до військового табору Б.Хмель-ницького під Львовом прийшов монах із Крехівського монастиря

і передав йому листа від монастирської братії і дерев'яний хрестик153. Ігумен Києво-Печерського монастиря Йосиф Тризна в 1654 році переслав у подарунок російському цареві Олексію Михайловичу різьблений дерев'яний хрест з празниками154, а в 1657 році ігумен і будівничий Васіян Крехівського монастиря привезли в подарунок тому ж Олексію Михайловичу два хрести і