музеї народної архітектури і побуту. Він чотирикінцевий з профільованими раменами у вигляді хрещатих виступів. У перехресті хреста є темперне зображення семиконечного хре-ста з Розп'яттям і пристояними фігурами Марії та Іоана. Слуш-ним є міркування польського дослідника Ромуальда Біскупсь-кого, що деякі дерев'яні процесійні хрести другої половини XVII століття ще заховали традиційні форми, і для прикладу він пропонує хрести з Камінної (Лемківщина)169, однак вже саме в цей період настає спрощення форми в процесійних хрестах. "Прості закінчення прямовисних і поземних рамен хреста мають однакову ширину. Таку форму хреста знайдемо на деревориті, що зображає сцену похорону, ілюстрація "Треб-ник", виданий 1681 року в Києві"170. Характерними творами цього типу є хрест з церкви колишнього села Котань, 1689 року171, і з церкви с. Рихвалд (тепер Овчари, Польща), друга половина XVII століття.

Важливо, що семиконечна хрестографема з XVII століття переходить із малюнка у конструкцію дерев'яного хреста і вже впродовж століття стає традиційною. Зміна форми хреста

сталася внаслідок теоретичних розробок хрестології й утверд-ження в Україні трираменного семиконечного хреста з пря-мою або скісною підніжкою172. Ця форма різьблено-мальовано-го хреста протрималася аж до XIX століття. Різьблення на процесійному хресті зі с. Репецьк, Північна Лемківщина, від обрамлення країв перейшло на площину, потіснивши іконо-писні сюжети. Щоправда, його декоративні мотиви не відзна-чаються різноманітністю.

На Поділлі і Подніпров'ї процесійні хрести більше зале-жали від зміни стилів. Наприклад, подільський процесійний хрест має яскраво виражене барокове різьблення (див.: с.130), а чотирикінцеві хрести з церкви села Очеретяне на Київ-щині: один барокове (1738 р.), інший — спокійні класичні форми (пол. XIX ст.)173.

Аналогічні стильові відміни від бароко до модерну помітні на чотирикінцевих хрестах XVIII - початку XX століття з Буковини, Волині, Гуцульщини і Покуття та інших регіонів. Лише на Гуцульщині з другої половини XVIII століття набуває поширення церковне облаштування, в тому числі й процесійні хрести з локальними художніми особливостями. Так, з харак-терними ознаками рельєфного, круглого й ажурного різьблен-ня та поліхромування виступають три процесійні хрести з церк-зн в Криворівні Верховинського району (Гуцульщина, остання чверть XVIII ст.). їх автор не прагнув реалістичного відтворення Розп'яття, як це намагалися показати західноєвропейські майстри: Христос на хресті був величним символом Спасіння. Звідси численні знаки-мотиви (голівки ангелів, маленькі хрести-:-:::. кола, зірки, трилисники тощо) не творять декоруючий

антураж, а посилюють, сакралізують хрест. Зовсім в іншому, новаторському орнаментальному ключі, виступає прецесійний хрест з Косова, який В. Девдюк 1943 року запроектував для кооперативу "Українське народне мистецтво" (Львів), а в матеріалі виконали В.Горбовий — столярна робота, І.Тимків — точення, інкрустація і різьблення.

До виносних хрестів наближаються патериці — за функ-ціональними і художніми особливостями. Патериця (інші наз-ви— жезл, ліска) — довга палиця із символічним завершен-ням (знаком сонця, місяця або іконкою) в оточенні сяйва, були символом влади родової, військової, цехової, а згодом і вищих християнських священнослужителів. Раніше право на володіння ними церковній громаді надавало вище духовен-ство: єпископи, митрополити. Виготовляли патериці ремісники переважно з кольорового металу з позолотою, срібненням, але чимало траплялося й дерев'яних патериць роботи місце-вих майстрів. Унікальна патериця з церкви села Криворівня, Гуцульщина, XVIII століття, нагадує ажурне різьблене "де-ревце''. У його крону (квіти, листочки, дармовиси) вплелися символічні сакра. >>ні мотиви: хрестики, голівки і крила ан-

4и. храм

*¦" ::-:: ч:-с л:л впливом українських Лт.;-_-ь''л:-:::х церков будуються муро-е-.і-:", топоанні та п'ятибанні церкви л-нтрального заложення. Кращі взірці грлдільних трибанних церков маємо в Києві (Воздвиженська церква, 1700 р., та Різдва Богородиці, 1692 р., на Подолі), Харкові (Покровський собор, 1689), Ромнах (церква Св. Духа, 1742-1746 рр.); п'ятибанних хрещатого заложення — на Берестові у Києві (церква Спаса, 1638~1643 рр.), в Києво-Печерській Лаврі (церква Всіх Святих, 1696-1698 рр., Воскресіння і Петра й Павла) та в Ми-хайлівському монастирі в Києві (собор Георгієвський, 1696-1701 рр.). Зразки розвинутого українського бароко в храмобудівництві маємо у Львові, Пе-ремишлі, Чернігові, Прилуках, Полтаві, Сорочинцях, Батурині та інших місце-востях. Не обминуло українське хра-мобудівництво рококо (церква св. Ан-дрія, 1744~1767 рр., в Києві, архіт. В.Растреллі; Святоюрський собор у Львові, архіт. Б.Меретин; собор Різдва Пр. Богородиці в Козельці, 1746-1753 рр.. архіт. І.Григорович-Барський та А.Ква-сов; Успенський собор у Почаєві, 1771 — 1783 рр., архіт. І.Гофман). Класицизм, який відомий на Україні з першої пол. XVIII ст., залишає невеликий слід у храмовому будівництві, особливо у де-рев'яному.

У другій пол. XIX ст. під час еклек-тики в храмовому будівництві з'явля-ються неовізантійські взірці храмів (храм св. Володимира в Херсонесі; Володи-мирський собор у Києві, 1862—1896 рр., т архіт. Ф.Шехтель; Олександрівська *¦ церква в Кам'янець-Подільському).

Модерн слабо позначився на україн-ському храмовому будівництві, оскільки з посиленням українського національ-ного руху на поч. XX ст. відроджу-ється український національний стиль, на основі якого будуються церква Парфенія Левицького в Плішівцях на

Полтавщині. 1902 р.. архіт. ІКузнецов, та сотні церков в Галичині. Новий ар-хітектурно-будівельний рух у храмо-вому будівництві почався наприкінці XX ст.. коли Україна стала незалеж-ною. "Біля кожного храму,як правило, росли священні дерева, переважно дуб, береза, липа, верба, вишня., а також були природні джерела, струмка... Найдав-ніші храми будувалися з дерева, яке давало широкі можливості майстрам-різьбярам для втілення -найскладні-ших орнаментів, знаків, написів то-що" (Іст. рел.— Т. 1.— С. 126, 127). Іл.Х-5-8.

Літ.: Арх,— 1995,— С. 301: Іст. рел.— Т. 1 .— С. 126, 127; САРТ.—С. 138; СУМ —Т. XI,—С. 136. 137; СЦОТ,— С. 138; Фасмєр,— Т. IV,—