Передове духовенство стояло бiля витокiв нацiонального i культурно-освiтнього вiдродження Галичини у 1848 році, коли "весна народiв" вiдкрила для Галичини новi можливостi для державотворення. "Весною народiв" в iсторiї, звичайно, називається полiтично-нацiональний i соцiальний рух, що, наростаючи довший час в рiзних країнах Європи протягом першої половини ХІХ столiття, проявився у 1848 роцi в полiтично-нацiональних зрушеннях народiв. Провiд в усiх дiлянках "весни народiв" в Галичинi взяло в свої руки переважно греко-католицьке духовенство. З митрополичих, єпископських, священицьких кіл та з студентів духовних семінарій вийшли ідеологи національно-визвольного руху. Крiм щоденної, звичайної, духовної працi їм також припала додаткова праця — в рiзних галузях культурного i громадського життя. Бiльшiсть священикiв — діячів просвiтницького руху добре вiдома завдяки активнiй духовнiй та просвiтницькiй дiяльностi в культурних центрах Галичини: Львовi, Перемишлi, Станиславовi, Бережанах, Коломиї та iн. Проте залишаються сотнi невiдомих (або мало вiдомих) ще досi культурно-освiтнiх дiячiв минулого, в основному сiльських священикiв, якi посiяли зерна Просвiтництва на нивi духовного вiдродження нашого краю. Про них збереглись або скупi згадки нечисленних джерел, або їхнi iмена ще не повернулись до нас.  

Вiдмiна панщини в Галичинi в 1848 році застала галицьке село в жахливому станi. Народ був неосвiчений, бракувало фахiвцiв. Якщо врахувати, що внаслiдок багатовiкового чужоземного панування на наших землях тут не вистачало українських нацiональних кадрiв iнтелiгенцiї, то священиковi (особливо на селi) доводилося часто виконувати функцiї, якi не належали до його безпосереднiх обов`язкiв. Якiв Головацький у листах до Вагилевича яскраво розповiдає про причини, якi заважають йому займатися наукою. Сiльському священиковi, за словами Головацького, треба бути "душпастирем i вчителем, i порадником, i батьком дiтям, i господарем, i орачем, i скотарем, i пiдпомочником, i найбiльшим у селi, i найбiднiшим слугою". Недаремно поляки, глузуючи з нашого безвiдрадного становища, казали, що в українськiй нацiї є тiльки "хлопи i попи", тобто духовенство i селяни— двi найпотужнiшi соцiальнi групи, якi не дали нашому народовi спольщитися, втратити свою нацiональну самобутнiсть.  

На захист українського народу стає греко-католицьке духовенство, на плечi якого випав тягар пiднесення економiчного, освiтнього та духовного рiвня свого народу.  

травня 1848 року у Львовi була утворена Головна Руська Рада — перша українська полiтична органiзацiя, до якої входили 66 представникiв духовенства i свiтської iнтелiгенцiї. Як відмічав І.Лисяк-Рудницький, під час революції 1848 року в Австрії саме представники церкви стали ініціаторами політичної активізації галицьких українців. Сьогоднi, як нiколи, актуально звучить заява провiдникiв цiєї органiзацiї — священикiв Яхимовича, Куземського, Жукiвського, Наумовича: "Ми, галицькi українцi, належимо до великого українського народу... Наш народ був колись самостiйний, рiвнявся у славi з наймогутнiшими народами в Європi, мав свою лiтературну мову, свої власнi закони, своїх власних володарiв. Одне слово, вiн був у добробутi i силi... Встаньте, браття, будьте тим, чим ми можемо бути, будьмо народом". На "Собор руських учених" у Львовi 1848 році зiбралося 118 представникiв української свiтської та духовної iнтелiгенцiї, якi заснували так звану "Галицько-Руську Матицю". 90% учасникiв "Собору..." були священики. За допомогою друкованого слова "Галицько-Руська Матиця" мала поширювати серед народу освiту. Це товариство видало цiлий ряд книжок загальноосвiтнього та морально-релiгiйного змiсту, шкiльних пiдручникiв та наукових збiрок. На жаль, "Галицько-Руська Матиця" не виконала повнiстю завдання, якi стояли перед нею через москвофiльський вплив, пiд який вона попала.
 Беззаперечним є внесок греко-католицького духовенства в антиалкогольну пропаганду протягом ХІХ століття. Початковий етап антиалкогольного руху припадає на 40-і роки, коли на заклик кардинала М.Левицького по всій території Галичини засновуються братства тверезості. Про ефективність їх діяльності свідчить той факт, що в Рогатинському повіті на кінець червня 1845 року до братств тверезості належали 11.342 члени. В наступні десятиліття відбувається згортання цього руху, проте в останній чверті століття він розгорається з новою силою. І знову на перші ролі виходить духовенство. Серед форм антиалкогольного руху набувають популярності місіонерські поїздки, в яких особливо активними учасниками були Василь Залозецький, який став засновником і нових братств тверезості , Антін Струтинський, Йосафат Кобринський, Филимон Огоновський, Володимир Паук, Ілля Мардарович та Рудольф Мох. Діяльність вищеназваних активістів та інших діячів священицького сану призвела до того, що в 1888 році в калуському повіті у 29 парохіях існувало 28 братств тверезості, а в рогатинському на 29 парохій — 21 братство. 

Судячи з повідомлень у рубриці “Новинки” газети “Русская Рада”, такі місії були проведені в селах Угринові (зусиллями о.Тарлецького), Богородчанах Старих Станиславівського повіту, які супроводжувалися встановленням пам`ятних хрестів на знак витвереження громад, Устю Зеленім та Туловій, Вербилівцях Рогатинського повіту (зусиллями о.А.Недведського), місті Снятині (було 15.000 присутніх і 40 священиків), планувалися місії в селах Вовчківцях, Будилові, містах Кутах та Косові. Відбулася також місія в селі Товмачик (за присутності місіонерів о.Моха, о.Рудницького, о.Волинського) і було запланована місія в цілому ряді сіл Коломийського та Косівського повітів: Княждворі, Великі Камінки, Мишин, Хімчин (за присутності Р,Моха, І,Мардаровича, О,Заклинського), Річка, Соколівка, Пістинь та місті Косів. Про результативність проведених заходів свідчать результати місії в с.Великі Камінки Коломийського повіту в 1889 році, після якої протягом року було закрито 5 корчм,