народних шкiл, I.Гушалевич сприяв пiднесенню мiсцевих шкiл, органiзовував громадськiсть для написання протесту проти спроб польських урядникiв запровадити латинський алфавiт для українського письма, збирав народнi пiснi. Саме в цей час з`являються кращi поезiї Iвана Гушалевича. Народна мова, якою вони були написанi, а також мелодiйна музика композиторiв I.Лаврiвського, Т.Рутковського, М.Вербицького сприяли тому, що деякi поезiї Гушалевича стали популярними по всій Захiднiй Українi. Серед них — "На полi, на полi пшениченька розцвiла", "Чого лози похилились при тихiй водi", "Мир вам, браття" та iншi, а оперета "Пiдгiряни була перероблена i поставлена на сценi М.Кропивницьким в 1882 році.
Неможливо забути про дiяльнiсть I.Гушалевича як посла. В 1860 році його було обрано до крайового сейму, а в 1867 році i до державної ради. У сеймi дiяльнiсть Гушалевича також була спрямована на захист прав українського народу та української мови.
УГКЦ дала народовi низку талановитих, непересiчних композиторiв. Серед них Порфирiй Бажанський (1836-1920) родом з села Белелуя, Iван Кипрiян (автор церковних композицiй), Зенон Кирилович (1865-1919, катехит з Коломиї), Теофіл Кобринський (1848-1882, Снятин), чоловiк Наталi Кобринської, Микола Кумановський (1846-1924), Вiктор Матюк (1852-1912), Остап Нижанкiвський (1862-1902), Йосип Вiтошинський (1838-1901) та iн.
Чимало священикiв стали визначними вченими, педагогами. Серед них слiд назвати Миколу Андрусяка, автора "Нарисiв з iсторiї галицького москвофiльства" та "Генеза i характер галицького русофiльства", а також учасника з`їзду вчених в 1848 році, етнографа та освiтнього дiяча I.Бiлецького (1803-1852), Волосянського Iвана (1861-1930), етнографа та iсторика, члена НТШ iм.Шевченка Михайла Зубицького, згадуваних уже Кирила Блонського, Данила Лепкого, Йосипа Лозинського, Омеляна Огоновського, Iвана Бiлинського та багатьох iнших.
Користуючись великим авторитетом серед народу, чимало священикiв у рiзний час були обранi до австрiйського парламенту та Галицького Сейму. Пiд час перших в iсторiї Галичини виборiв в 1848 році з 383 мiсць у рейхстазi вiд Галичини та Буковини було обрано 96 депутатiв, з них 37 українцiв (27 селян i 10 священикiв). Бiльшiсть священикiв-депутатiв, поряд з свiтськими послами, виступали в оборонi прав українського народу. Це — єпископ Григорiй Яхимович, провiдник українських послiв у австрiйськiй державнiй Радi 1848- 1849 років, депутати Галицького Сейму Г.Шашкевич зі Станиславiвського округу, С.Витвицький — з Косiвського, I.Галька i К.Гаморак — зi Снятинського, К.Мандичевський — з Надвiрнянського. Серед послiв державної Ради найбiльш послiдовно iнтереси виборцiв вiдстоював вищезгаданий о. I.Озаркевич [16, c.6].
Вважаємо за необхідне відмітити той факт, що просвітницька діяльність ніколи не була домінантною у діяльності Церкви. З просвітницьким рухом у неї було кілька спільних точок зіткнення, навколо яких велася діяльність. Так, Церква виступила ініціатором антиалкогольного руху, який заклав основи економічного відродження Галичини в кінці ХІХ століття, багато священнослужителів виступили ініціаторами заснування читалень і в багатьох випадках очолювали їх. Додаткового вивчення вимагає питання ролі священиків у заснуванні шкіл і поширенні освіти на Прикарпатті в Галичині в цілому. Та, попри це, внесок греко-католицького духовенство у поширенні Просвітництва був надзвичайно великим.
Враховуючи вищенаведенi факти, можна зробити висновок, що своєю самовiдданою працею греко-католицьке духовенство залишило помiтний слiд на просвiтнiй нивi ХІХ столiття, заклавши мiцний фундамент для наступних поколiнь діячів просвітницького руху.