Світові Релігії

Світовими є релігії, які долають етнічні обмеженості й постають доступними для сприйняття будь-якої людини. До них прийнято відносити буддизм, християнство та іслам. Якщо становлення національних релігій відображає процес утворення незалежних держав, яким ці релігії служили ідеологічним підґрунтям, то формування світових релігій відбувається за умов розбудови „світових імперій", як їх доповнення. Своєю появою вони ніби супроводжують значні історичні зміни в житті великих мас людей, знаменують появу феодальних відносин. Буддизм, наприклад, виник в VI ст. до н.е. в Індії та країнах Центральної і Південно-Східної Азії, коли вони, відкидаючи кастовий устрій, переходили до класових відносин. Утвердження християнства пов'язане з політичними об'єднаннями Середземномор'я під владою Римських імператорів. Іслам також з'явився в роки переходу аравійських племен до феодальних відносин.

Особливості світових релігій:

1. Міжетнічний, космополітичний характер. Вони гарантують спасіння незалежно від того, до якого етносу належить її сповідник.

2. На перших етапах свого становлення вони не прагнуть до своєї специфічної обрядовості, тому що обрядові форми заважають спілкуватися з іновірцями. Лише через кілька століть після своєї появи світові релігії почали „обростати" власною обрядовістю (в. Християнстві з IV століття).

3. Визнання рівності перед Богом всіх людей незалежно від їх соціального стану.

4. Вони актуалізують вчення про спасіння. Ідеали кращого життя переносяться із Землі на небо, в потойбіччя. Їх засновники приходять до людей як спасителі і як вісники благодаті для всього людства.

Отже, світові релігії служать засобом віросповідного зв'язку людей, незалежно від їхньої етнічної, мовної, соціальної, політичної самоідентифікації. За конкретних історичних умов в тій чи іншій країні вони можуть набирати етнічних, рис.

ОСОБЛИВОСТІ ВІРОВЧЕННЯ КАТОЛИЦИЗМУ І ПРАВОСЛАВ’Я

Папський герб (тіара та ключі від Царства Небесного)

Католицизм зараз являє собою найбільшу течію християн-ства. Прихильниками католицизму є понад 1 млрд людей. На-селення, хрещене за католицьким обрядом, становить більшість у 50 країнах світу. Географічно католицизм найбільш пошире-ний в Америці (США, Мексика, Латинська Америка) і країнах Західної, Центральноїта Південно-Східної Європи (Іспанія, Іта-лія, Португалія, Франція, Бельгія, Австрія, Німеччина, Угорщи-на, Польща, Чехія, Литва, частина України і Бєларусі). Великі католицькі громади існують у багатьох країнах Африки й Азії (Філіппіни).

Католицьку і Православну Церкви дотепер розділяють такі догматичні розбіжності:

1. Догмат про «філіокве» (латин. Шіояие — і від Сина) — про джерело походження Святого Духа. Західні християни вважають, що Святий Дух походить і від Бога-Отця, й від Бога-Сина, тоді як православні переконані, що він походить тільки від Бога-Отця. Вони посилаються на євангельське першоджерело, де го-вориться, що Святий Дух «від Отця походить» (Ін. 15: 26).

Саме так, як вірять православні, говорило формулювання восьмого пункту Символу віри, затверджене на II Константи-нопольському Вселенському соборі (381 р.). Додаток до Симво-лу віри про друге джерело Святого Духа був зроблений 589 р. на помісному (регіональному) Толедському соборі з метою бороть-би проти єретиків-аріан, що визнавали не «єдиносущність», а тільки «подібносушність» Бога-Отця і Бога-Сина. В такому виг-ляді Символ віри отримав поширення, починаючи з ІХ ст., в імперії Карла Великого, що охоплювала території сучасних Франції, Німеччини й Італії. Незважаючи нате, що Третій Все-ленський Ефеський собор (431 р.) заборони в доповнювати хоча б єдиним словом уже затверджений Символ віри, імператор Карл Великий просто наказав ввести в богослужіння Сгесіо («Вірую» — виклад Символу віри латиною) з доданням Ріііояие. В офіцій-ну практику Римсько-Католицької Церкви цей догмат увійшов при папі Бенедикті VI11 (початок XI ст.), що схвалив виконання Сгесіо під час літургії. В період Великого Розколу догмат про «філіокве» був використаний константинопольським патріархом для обвинувачення Папи римського в єретичному переінакшу-ванні Символу віри, і з тих пір він став однією з основних розбі-жностей між Східною і Західною Церквами.

2.Учення про чистилище. Відповідно до православного віровчення про загробне життя душі людей залежно від того, як вони прожили своє земне життя, обов'язково потрапляють у рай або до пекла. Католицька ж Церква відстоює уявлення про чистилище як проміжне місце між раєм і пеклом, де знахо-дяться не обтяжені смертними гріхами душі грішників. Догмат про чистилище був прийнятий на Вселенському Флорентійсь-кому соборі в 1439 р. Собором було також визначено, «що мо-литви живих вірних, тобто жертви, молитви і милостиня, так само як інші справи благочестя, які вірні мають зазвичай роби-ти для інших вірних, — служать цим душам до зменшення їхніх страждань».

Незважаючи на те, що Вселенський Тридентський собор (1545—1563), який підтвердив догмат про чистилище, заборо-нив друкувати сумнівні судження з приводу участі душ грішників у чистилищі, за найбільш поширеною думкою, у чистилищі душі горять у вогні, подібним до пекельного, хоча їхні муки не такі сильні, як пекельні. Крім того, у чистилищі душі страждають від тимчасового позбавлення споглядання Бога.

3. Учення про «наднеобхіднізаслуги», тобто добрі справи, зроб-лені понад релігійний обов'язок, а тому не важливі для остаточ-ного порятунку того, хто їх зробив. Наприклад, «наднеобхідними заслугами» буде вважатися обітниця добровільної бідності, коли достатньо роздачі щедрої милостині, або обітниця дівоцт-ва, коли для спасіння досить зразкового виконання подружніх і материнських обов'язків.

Але все ж таки ці наднеобхідні справи не минають безслідно, а поповнюють церковну скарбницю заслуг. Католицька Церква вважає, що за рахунок діяльності святих і праведників. Вона на-копичила запас добрих справ. Як містичне тіло Христа, його Намісник на землі, Церква покликана розпоряджатися цією скарбницею на свій розсуд і розподіляти серед тих, кому це особ-ливо необхідно.

4.Теорія і