Сутність буддійського віровчення в найбільш концентрова-ному вигляді виражають так звані «чотири благородні істини буддизму», сформульовані Просвітленим водній із перших про-повідей. Ці істини, як думають самі буддисти, вказують на «Зло, походження Зла і подолання Зла, і благородний восьмеричний шлях, що веде до припинення Зла» (Дхаммапада, XIV, 191):*

Перша благородна істина буддизму проголошує: «Сутність життя є страждання». Це страждання заподіює людині буквально все: «народження — страждання, старість — страждання, хво-роба — страждання, смерть — страждання, єднання з неприєм-ним — страждання, розлука з приємним — страждання, неотри-мання чого-небудь бажаного — страждання; коротше кажучи, п’ятирічна прихильність до існування є страждання».*

Друга благородна істина говорить про джерело страждань: «це жага, що приводить до нових народжень, супроводжувана задоволеннями і пристрастями, що знаходить задоволення тут і там, а саме: жага насолоди, жага існування, жага загибелі».*

Третя благородна істина пояснює, як можна знищити страждання: «це повне безслідне знищення цієї жаги, відмова [від неї], відкидання, звільнення, позбавлення [її]».*

Нарешті, четверта благородна істина стосується «середин-ного шляху», що веде до знищення страждання. Будда переко-нався, що обидві протилежності — і життя, повне задоволень і хтивості, і життя в добровільному обмеженні своїх бажань — од-наково далекі від «правильного шляху». Цей шлях лежить посе-редині, тому називається «серединним».

Змістчотирьох благородних істин стане зрозумілішим, якщо розглянути буддійські погляди на людину і світ, з яких виходив У своїх міркуваннях Будда, і які значною мірою були запозичені з індуїзму.

Світу, що оточує людину, вважали буддисти, притаманні: Страждання, Суб'єктивність і Мінливість.

По-перше, матеріальний світе ілюзія, створена нескінчен-ними комбінаціями — дхамм (або дхарм), дрібних носіїв свідо-мості людини; своєрідна візерункова полотнина, виткана з нез-численної кількості різнобарвних ниточок. Зі смертю людини тканина немов розпускається, а самі нитки знову з'єднуються в нову кольорову полотнину. По-друге, особистість людини та-кож не тотожна сама по собі, вона не має ніякого постійного, стійкого ядра, її жодним чином не можна знайти за допомогою органів чуттів або описати. А по-третє, нішо у світі не постійне, все минає, все перебуває в процесі безперервної зміни, а тому, прагнучи досягти чогось, ми в кінцевому підсумку залишаємося ні з чим.

На прохання царя Мілінди пояснити ці положення за допо-могою прикладів буддійський мудрець Нагасена порівняв лю-дину із світильником, який палає всю ніч, але полум'я у ньому на початку ночі не те саме, що опівночі або наприкінці ночі. «А хіба, о великий царю, на початку ночі був один світильник, опівночі інший, а наприкінці ночі ще інший?» (Запитання Мілінди, кн. II, гл. 2).

На жаль, людська свідомість «затьмарена» незнанням істин-ної, ідеальної природи всього. З незнання виникає хибне праг-нення до дії, з хибного прагнення до дії — помилкова установка свідомості, з помилкової свідомості — помилкові дані органів чуттів, що вводять нас в оману щодо реальності зовнішнього світу, з ілюзорних почуттів — марні бажання, пристрасті й при-хильності, жага життя. Серед усіх людських прихильностей найбільш небезпечною, на думку буддистів, є прихильність до індивідуального «Я», до власних суб'єктивних вражень і бажань. Припустимо, коли мати сварить свого сина, вона вважає це ко-рисним, оскільки робить це з любові. Однак якщо хтось з ото-чення починає робити їй зауваження, вона сприймає це як об-разу. Не менш сильними є й інші п'ять прихильностей: до ба-гатства, еросу, слави, їжі і сну.

Жага ілюзорних мирських прихильностей викликає цілком реальні коливання дхарм. Ці коливання не дають їм прийти в стан спокою і змушують вступати в нові комбінації, породжують все нові й нові життя, подібно до того, як наркотичні видін-ня й відчуття викликають у людини стійку залежність від них. Відтак, хоча людина позбавлена душі (тоді як індійські брахма-ни вірили саме в переселення людської душі), у світі продовжує діяти Карма (буддисти називають її «законом залежного існуван-ня»). Дію «закону залежного існування» сам Будда проілюстру-вав притчею про мисливця: якщо людина, будучи мисливцем, знищує життя, бруднить руки кров'ю, то, знову народжуючись серед людей, вона проживе недовге життя. Якщо людина, жалі-ючи всіх живих істот, відкладе зброю, то в наступному пере-втіленні серед людей вона житиме довго. Гірше за все те, пояс-няють буддисти, що людина, втягнута в плин перероджень, пе-рестає помічати свої зусилля що-небудь змінити у своїй, Кармі. Вона наче потрапляє в лапи лютого чудовиська, що за своєю примхою обертає колесо перероджень.

Порятуватися людина зможе тільки тоді, коли йтиме «сере-динним шляхом». Буддисти полюбляють порівнювати рух по «се-рединному шляху» із колодою, яка пливе посеред річки й досяг-не моря лише тоді, «якщо вона не буде наближатися ні до право-го, ні до лівого берега, не потоне посередині річки, не буде викинута на берег, не буде виловлена людиною, не буде затяг-нута у вир і не підгниє зсередини».

«Серединний шлях» називають ще «восьмеричним шляхом», тому що він складається з восьми ступенів: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильне зусилля, правильна увага, правильне зосередження.

1. Правильні погляди — необхідно вірити в «чотири благородні істини», щоб не ухилитися від шляху, запропонованого Буддою.

2. Правильна рішучість — готовність опанувати свої почуття і бажання, прагнення зосередитися на тому, щоб