3.Правильна мова — правдива, доброзичлива, миролюбна, позбавлена зайвої балаканини і ненормативної лексики.

4.Правильна поведінка заснована на не заподіянні шкоди всьому живому; утримуванні від почуттєвих задоволень; утри-муванні від навмисного зиску вигоди.

5.Правильний спосіб життя — мирний, чесний, чистий; культивування некорисливого ставлення дожиття і звички жити чесною працею, одержання тільки заслуженого.

6. Правильне зусилля — спрямоване на досягнення чотирьох великих цілей: уникати усього, шо заважає спасінню; перемог-ти те, що прив'язує до життя; розвити досягнуті успіхи; зберегти накопичені заслуги.

7. Правильна увага — активна пильність людської свідомості, її концентрація на чотирьох завданнях:*

зречення тіла, вироблення звички бачити в ньому лише зовнішній об'єкт щодо свого «Я»;*

зречення від почуттів, звільнення від їх впливу, через який ми прив'язуємося до життя, розгляд їх як швидкоплинних тілес-них функцій;*

зречення від думок, що породжуються нашими почуття-ми й егоїстичним «Я» і спонукають людину до дій, які перетво-рюють її на заручника сансари;*

зречення від об'єктів думок, тобто від схильності сприй-мати навколишній світ через його зовнішні матеріальні прояви.

8. Правильне зосередження — правильні методи зосереджен-ня й медитації, що ведуть до знаходження внутрішнього спокою.

«Восьмеричний шлях» буддисти звичайно поділяють на три частини: перша (ступені 1—2) пов'язана з мудрістю, друга — з моральною поведінкою (ступені 3—6), третя (7—8) належить до сфери особливого «тренування думки»; до практики споглядан-ня, «очищення розуму», або йоги, як вона традиційно називається в Індії. Будда неодноразово підкреслював, що «восьмеричний шлях» — не сходи, по яких потрібно підніматися, долаючи схо-динку за сходинкою. Просвітлення на цьому шляху можна до-сягти тільки одночасним культивуванням кожного з його ас-пектів у єдності з усіма іншими.

Людина, яка здолала «восьмеричний шлях», досягає спочат-ку просвітлення (самадхи), а потім і нірвани. Слово «нірвана» у перекладі із санскриту означає «згасання». Нірвана — це внутрішній стан людини, при якому згасають, притупляються всі почуття і прихильності, а разом з ними і сприйняття навко-лишнього світу. Це внутрішнє згасання чуттєвості і тілесності наче звільняє людину від її страждаючого «Я» й від жаги життя, що тягне всі живі істоти до нескінченних перероджень. Тим са-мим скасовується влада Карми, і просвітлений у такий спосіб мудрець до кінця розчиняється в абсолютному спокої.

Отож сутність віровчення буддизму зводиться до заклику кожній людині стати на шлях пошуку внутрішньої волі, скину-ти всі окови, якими сковує її.життя. При цьому вказувалося й на те, шо всі люди, незалежно від своїх національних або соціаль-них розходжень, мають у своєму розпорядженні рівні можливості для Просвітлення. Ця фундаментальна буддійська установка на індивідуальний праведний шляхдоспасіння, відкритий для всіх людей, стане в наступному характерною для всіх світових релігій, що у своїх віровченнях однозначно змішують акцент із колек-тивного на індивідуальнерелігійне життя.

З людей, які опанували віровчення й «серединним восьме-ричним шляхом» рухаються до нірвани, складається своєрідний пантеон буддизму: будди, бодхисатви та архани.

Кожна жива істота, шо досягла просвітління і змінила світ сансари, світ нескінченних перероджень, на світ нірвани, стає буддою. Живуть будди в тому, що можна було б назвати косміч-ним простором. Лише іноді вони перевтілюються в земне тіло, щоб відкрити очі людям землі. Інакше люди з малими чеснота-ми (а таких, на жаль, більшість) «віддадуться самовпевненості, перебуваючи в пересиченості й лінощах, не зможуть породити думку проте, як важко зустріти Будду і віддавати йому почесті»1. Будди проповідують Істинне Вчення і наставляють людей на благородний «восьмеричний шлях» до порятунку. З тисяч відо-мих у цій релігії будд, найбільш шановані — вже відомий нам Шак'ямуні, будда майбутнього світового періоду Майтрейя, п'ять будд, що уособлюють частини світу, поміж ними - будда заходу Амітабха.

Іслам

Іслам (від араб. - покірність, віддання себе Богу) - наймолодша світова релігія. Виникла у VII ст. в Аравії і багато в чому визначила ідейне й культурне життя значної частини населення Азії, Африки і частково Європи. Характерною ознакою ісламу є його роль як соціального і культурного регулятора суспільства, де всі сторони життя людини регламентуються релігією. Поява ісламу стала подією світової історії. Він виявився ідеологічним вираженням багатьох глибинних процесів, що відбувались не лише в Аравії, а й по всьому Близькому Сході, і дав поштовх їх розвитку, дав людям нові ціннісні орієнтири, нові надії, а панівним колам - нову ідейну зброю для збереження своєї влади.

Народження ісламу в Аравії було викликано як загально-історичними причинами, так і реальним ходом духовної і соціальної історії Аравійського півострова. В цей час тут відбувалася зміна епох. Розпались стародавні держави, послабилася традиційна транзитна торгівля, з'явилися нові соціальні шари, рушилися численні тривалі зв'язки. Під впливом іудаїзму і християнства формувалися монотеїстичні уявлення. В цей час виникають нові форми суспільного і духовного життя, активно йде процес етнічної і культурної консолідації арабів, формується єдина арабська мова.

Ідеї, близькі до ісламу, проповідували різні люди в різних місцях Аравії. Однак лише Мухаммед зумів перетворити туманні, невиразні ідеї в доктрину, що захопила людей. Він зумів створити общину віруючих, організувати її, дати їй мету, що поєднувала духовне і матеріальне спрямування. Мухаммед підкорив своїй общині всю Аравію і вказав шляхи подальшого розширення і розвитку. Він залишив після себе священне писання - Коран, традиції організації державності, напрямки рішучої боротьби за розширення сфери впливу своєї віри. Іслам пояснює всі ці успіхи волею і вибором Аллаха. Історична наука бачить тут класичний зразок поєднання об'єктивних обставин і потреб суспільства з діяльністю видатної історичної особи, без якої реалізація