Мухаммед (Магомет - 570-639 рр.) у 610 р. оголосив себе посланцем єдиного Бога Аллаха. Аллах начебто наказав йому йти до людей і проповідувати їм могутність єдиного Бога, боротися з багатобожжям, що панувало серед мешканців Аравії. Вважається, що Мухаммед спочатку боявся своїх видінь, під час яких із ним нібито говорив сам Аллах і ангел Джсбраїл. Однак люди, які його оточували, переконали в тому, що він - пророк і посланець Аллаха. Ця віра стала найважливішим догматом для всіх його прихильників і послідовників. У 622 р. Мухаммед і його прибічники переселилися в м. Ястриб (майбутнє м. Медіна). З цього часу мусульмани (віддані ісламу) ведуть літочислення своєї релігії. Основні положення віровчення:

1. Віра в єдиного Бога Аллаха і його посланців - Мухаммеда і Алі. їх доповнюють пророки, ангели, демони, які вшановуються як боги;

2. Шанування „Священного писання" - Корану, в якому розповіда-ється про створення світу, страшний суд, містяться сказання про пророків, вказівки, які регулюють сімейні стосунки, тощо;

3. Шанування „Сунни", яка доповнює Коран і є зведенням розповідей про діяння, вчинки, біографію Мухаммеда. Сунна є основою фікхи - мусульманського правознавства і шаріату -комплексу юридичних норм, принципів і правил поведінки, дотримання яких угодне Аллаху;

4. Щоденна п'ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о 15 годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. Перед намазом виконується ритуальне обмивання водою або піском;

5. Сплата податку (зак'ят) на користь бідних, нині на користь громади. Доповнює зак'ят садак - добровільне пожертвування;

6. Дотримання посту (урази). Протягом 9-го місяця (рамазан) за місячним календарем (місячний рік коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин від світанку до настання темряви не їсть і не п'є і може це робити тільки з настанням ночі. Тепер цю вимогу спрощено для деяких категорій людей, зокрема - вагітних жінок;

7. Ходіння на молитви до Мекки і Медіни (хаджж), покаяння у гріхах і прилучення до святих (паломники дістають назву „Хаджі" - той, хто здійснив подвиг благочестя);

8. Священна війна з невірними (джихад або газават).

Вчення про пророцтво як основну форму посередництва між Богом і людиною - одна з головних сторін мусульманського світорозуміння. Пророки, що визнаються ісламом - це персонажі Старого і Нового Заповітів (Мойссй - Мусса, Адам, Ісус - Ісса та ін.), а також герої інших близькосхідних легенд. Ідейні розходження серед мусульман призвели до того, що вже у середині VII ст. утворилося не менше п'яти релігійно-політичних угруповань. Це суніти, шиїти, харіджити, мурджиїти, мутазиліти. В основі цього розколу лежали різні уявлення про природу верховної влади -імамату (інституту керівництва мусульманською релігійною громадою, в якому збігаються влада світська і влада духовна) та ролі імама (від араб, „амма" - „стояти попереду" - духовний керівник, голова мусульманської громади, людина, яка керує молитвою в мечеті) - головне у поділі мусульман на сунітів та шиїтів.

Більшість мусульман є сунітами (їх в 2,7 раза більше, ніж шиїтів). Визнають не лише Коран, але й святість Суни. За їх уявленнями, Суна (букв, „звичай") є одним з джерел права, поряд з Кораном. Суна- це мусульманський священний переказ розповідей про вислови та діяльність пророка Мухаммеда. Вони не визнають можливості посередництва між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда, відкидають ідею про особливу природу Алі (четвертий праведний Халіф, двоюрідний брат і зять Мухаммеда) і особливе право його нащадків на імамат. Світського і духовного главу мусульман, на їх думку, повинні обирати члени громади.

Шиїти (від „ши'ат Алі" - „партія Алі") - прихильники другого за кількістю послідовників напрямку в ісламі. Головна особливість їх полягає в тому, що вони визнають єдиними спадкоємцями пророка Мухаммеда лише Алі та його нащадків, які начебто мають виключне право на верховну владу - імамат. У шиїтській Суні - інші перекази та інші їх тлумачення. Шиїти вірять у можливість переселення душ.

За чисельністю іслам займає друге місце після християнства і має переважний вплив в Африці та Азії. На сьогодні майже кожний п'ятий у світі - мусульманин. Щорічні темпи зростання мусульман в останні десятиліття в середньому складають 35-40% або 50 млн.' Це зростання пов'язане, насамперед, з економічним та демографіч-ним бумом, що переживає ісламський світ. Якщо на початкугстоліття іслам нараховував 216 млн. послідовників (12,3% населення планети), то на початку третього тисячоліття - 1,3 млрд. (21,7% від загальної чисельності населення Землі), тобто кількість прихильників ісламу зросла у 6 разів. За прогнозами, на ближчі два десятиліття ісламський світ зросте (за демографічними критеріями) десь на 1,7%.

Іслам в Україні має давню історію. Його масове поширення концентрується переважно в Криму, який було ісламізовано в часи Золотої Орди. В період Кримського Ханства, до завоювання його Росією, іслам мав усі умови для розвитку. У подальшому мусульман-ство зазнавало утисків з боку світської і духовної влади імперії, а згодом - Радянської тоталітарної системи, особливо під час депортації кримських татар. Нині відбувається відродження ісламу в Україні. На початок 2004 р. тут діяло 477 релігійних організацій, в тому числі 467 громад, які обслуговувало 436 священнослужителів. До структури ісламу входить 7 навчальних закладів, 90 недільних шкіл, 5 періодичних видань. За роки незалежності України мережа ісламу зросла на 93,14 %. Єдиної організаційної структури ісламу в Україні НЄ ІСНУЄ.

Використана література:

Волконський П А. Католичество и Священное