Люди — інтегровані одиниці соціуму, в який вони об'єднуються за допомогою моральних і політико-правових регулятивів Отже, політика, право, мораль постають умовами матеріально-перетворюючої діяльності, з приводу здійснення яких й утворюються певні відносини. Відтворення цих відносин через відображення відбувається і в таких формах свідомості, як мораль і політико-правова свідомість.

Для здійснення діяльності недостатньо ідеально виразити і передати наступним поколінням результати освоєння об'єкта і суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Специфіка людської діяльності, її соціальний характер передбачають співвіднесення діючого суб'єкта з об'єктом не лише крізь призму його певної дії (оскільки для її здійснення необхідне ретроспективне й перспективне бачення взаємодії суб'єкта з об'єктом, а також самоусвідомлення, рефлексія об'єкта та суб'єкта як таких).

Людина співвідносить себе з минулим, сучасним і майбутнім, з об'єктивним і людським світом у цілому, як частка, як одиничне буття цілісного, загального соціуму. Цей зв'язок представлений у таких формах свідомості, як релігія та філософія. Незважаючи на деяку спільність, релігія та філософія постають як різні форми свідомості за характером і способом відображення дійсності, соціальними функціями, а також за тими життєвоорієнтуючими началами, що містяться в них.

Таким чином, форми суспільної свідомості е ідеальним оформленням діяльності. В них відображені в ідеальній формі різні компоненти зв'язку людини зі світом. Ідеально фіксовані у формах свідомості ці компоненти перетворюються в соціальні умови здійснення діяльності кожного наступного покоління людей, стають її ідеальним забезпеченням.

Для здійснення життєдіяльності людина має володіти певними знаннями, відповідною емоційністю, моральністю, політико-правовою орієнтацією, світоглядом. Ці якості культивуються в людині формами суспільної свідомості. Звичайно, соціальний суб'єкт володіє значно більшою кількістю якостей, необхідних йому для діяльності, але кожна з них створюється сукупною дією різних форм суспільної свідомості. Кожна форма фіксує в собі різні умови діяльності. Загалом же вся сукупність форм відтворює цю діяльність у цілісності. Це забезпечується як специфікою кожної форми, так і їх взаємодією.

В кожному акті людської діяльності наявні всі її компоненти: пізнавальний, емоційний, регулятивний, світоглядний. І хоча поділ праці, а отже, й людської діяльності створює можливість існування відносно самостійних і відокремлених форм суспільної свідомості, а також видів діяльності щодо їх відтворення та використання, їхня вихідна єдність не може не братися до уваги. Ця єдність знаходить своє вираження в кожній формі суспільної свідомості й своєрідно проявляється в їх взаємодії на різних етапах у відповідності з потребами суспільно-історичної практики.

Функції форм суспільної свідомості взаємно доповнюють одна одну. Найповніше це проявляється під час співвіднесення таких форм, як мораль і мистецтво, мистецтво і наука, політична свідомість і філософія тощо. В процесі цієї взаємодії власна функція форми суспільної свідомості набуває інтегрованого характеру. Наприклад, виділяючи відтворення людської чуттєвості як основну функцію мистецтва, треба враховувати, що йдеться про виховання ідейно-політичного та морального змісту почуттів, їх світоглядної орієнтованості.

Можливе й таке взаємопроникнення форм одна в одну, за якого функції однієї форми починають реалізуватися через іншу. Наприклад, для поширення світоглядно-релігійних ідей досить широко використовується мистецтво. Філософські ідеї часто знаходять своє вираження в музичних і літературних творах; мистецтво нерідко вирішує пізнавальні завдання і т. ін. Водночас, слід пам'ятати про необхідність брати до уваги передусім власні функції кожної форми, а не розглядати допоміжну функцію як основну. Такі прорахунки мають місце тоді, коли, наприклад, абсолютизується пізнавальна функція мистецтва, і воно розглядається як засіб пізнання, коли здобутками виключно релігії вважаються всі естетичні та моральні досягнення людства, коли наука чи філософія починають виконувати функції політичної ідеології.

Розуміння форм як ідеального зняття моментів діяльності з боку її суб'єкт-об'єктних характеристик дає змогу відрізняти ці форми від інших, досить численних утворень свідомості, які, у свою чергу, потребують певної визначеності. Адже не будь-яке утворення свідомості може бути визнаним формою. Наприклад, соціально-психологічні стани типу національного почуття, групового ентузіазму, класової солідарності, а також вірування, сподівання, ідеали тощо також існують і в узагальненій, суспільній формі, але вони не є формами як такими. Типовим для форми є наявність відповідної діяльності та її інституалізації, що виникають як засіб продукування та відтворення форми.

Проблемним є питання про первинність чи вторинність моральної, естетичної, релігійної тощо свідомості стосовно відповідних їй видів суспільних відносин. Суб'єктивні якості, без яких неможливе перетворення світу, знімаються й “осідають” спочатку в ідеальних формах: мистецтві, моралі, політико-правовій свідомості, а потім об'єктивуються у відношеннях, що складаються між людьми з приводу відтворення та примноження цих суб'єктних умов діяльності.

Будь-який прояв свідомості (переконання, громадська думка і т. ін.) реально втілюється в соціальній дійсності. Проте форма свідомості пов'язана не лише з індивідуальною дією, спрямованою на реалізацію духовного стану. Насамперед це — суспільні конденсати суб'єкт-об'єктних обов'язкових моментів діяльності та їх функціонування в суспільстві у вигляді відповідних соціальних буттєвих форм, що сплямовані на трансляцію від покоління до покоління необхідних для діяльності духовних станів, впливу цих станів, на практичне перетворення світу та самозбереження людства.

Буттєвість духовності. Життя ідей, їх вплив на діяльність людей і функціонування соціальної системи здійснюється че"еч сукупність буттєвих втілень свідомості. Формами свідомості постають ті ідеальні продукти практики, які породжують відповідні види діяльності щодо їх відтворення та реалізації в житті й які втілюються в соціальні реалії: твори мистецтва, культурно-освітні установи, наукові праці, релігійні організації і т. п. Звідси—правомірність і точність виразу “форма”, оскільки йдеться про соціальне оформлення ідеально відображеного буття, яке саме стає буттям особливого роду. Таким чином, можна зробити висновок, що всі форми суспільної