з дисципліни «релігієзнавство»

на тему:

«Буддизм: основні напрями і течії (тхеравада, хінаяна, махаяна, ваджераяна, індо-буддизм, дао-буддизм, тантричний буддизм, ламаїзм)».

План

Вступ

І. Хінаяна

1.1. Школи хінаяни

ІІ. Махаяна

ІІІ. Ламаїзм

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Буддизм – найстаріша світова релігія – виник як реакція не брахманських шарів давньоіндійського населення на брахманізм.

Спочатку він був внутрішньою реформаторською течією в індуїзмі. Його виникненню сприяло те, що індуїзм, ускладнений і філософський в теорії, став дуже корумпованим, пристосовницьким на практиці. Всі не брахмани вважалися другорядними, неповноправними послідовниками тієї чи іншої доктрини. Це зумовило посилення прагнень створити нову, альтернативну доктрину, що змогла б протистояти брахманській мудрості. Найбільш розробленою і впливовою системою став буддизм, виникнення якого зв’язане з ім’ям Сіддхартхи Гаутами (Будди).

Гаутама виділявся серед своїх однолітків надзвичайним розумом і здібностями. Йому було передречено незвичайне майбутнє. Оточений розкошами та веселощами, він знав тільки радощі життя. Непомітно Гаутама виріс, потім одружився, в нього народився син. Ніщо не заважало його щастю. Але одного разу, виїхавши за межі палацу, молодий принц побачив вкритого виразками хворого, потім – зігнутого роками зубожілого старого, згодом – поховальну процесію і, нарешті, заглибленого в нелегкі роздуми аскета. Ці чотири зустрічі суттєво змінили світогляд принца. Він дізнався, що в світі існують нещастя, хвороби, смерть, що світом править страждання. В 29 років Гаутама пішов з дому, щоб знайти шлях визволення від страждань для себе і людства. Поголивши голову, вдягнувшись у грубу одежину, він почав мандрувати. Так минуло 7 років. Одного разу, сидячи під деревом Бодхі (пізнання) і, як звичайно, займаючись самопізнанням, Гаутама прозрів. Він пізнав таємниці житя, «чотири благородні істини». Знайшовши шлях до спасіння, він отримав ім’я Будда (просвітлений). Після цього Будда прийшов до Сарнатху біля Бенареса, зібрав навколо себе п’ятьох аскетів, які стали його учнями, і прочитав їм свою першу проповідь, в якій виклав основи свого вчення.

Першими прихильниками буддизму стали царі держави Магадха — Бімбісара та Аджатаматру, сучасники Будди. Через три місяці після смерті Будди, за царя Аджатаматру, відбувся перший буддистський собор (сангіті), що проходив у печері Саптапарна відомого монастиря Наланда (зараз — район Патна, штат Біхар). Другий собор відбувся через сто років у Вайшалі.

Спочатку послідовники Будди невеликими групами (не менше шести чоловік) збиралися в усамітненому місці на час дощів і, чекаючи кінця цього періоду, утворювали мікрогромади. Той, хто вступав до громади (бхікшу), відмовлявся від будь-якої власності, голив голову, вдягав-ся в грубий одяг (переважно жовтого кольору) і проводив свій час у мандрах, бесідах, самопізнанні та медитаціях. Померлих бхікшу ховали там, де вони мешкали. Пізніше на місцях поховань найбільш відомих діячів буддисти будува-ли пам'ятники — ступи (куполоподібні будівлі — склепи з замурованим входом). Біля цих ступ будувались різні спо-руди. Так виникали монастирі. З часом монастирі стали головною і, по суті, єдиною формою організації буддистів. Саме монастирі стали центра-ми буддизму, від яких йшло його поширення.

На час утворення імперії Маур'їв (IV ст. до н. е.) буд-дизм мав уже багато прибічників в Індії. Буддистські ідеї рівності людей (особливо ченців — незалежно від варн і каст), благодійного правління монарха, терпимість, культ етики — все це сприяло успіху нового вчення і підтримці його правителями. За третього царя з династії Маур'їв, Ашоки, буддизм близько 250 року до н. е. став в Індії дер-жавною релігією. Під керівництвом цього царя був скли-каний третій буддистський собор у Паталіпутрі. Цар Ашока визнав істинним учення тхеравадистів, що зумови-ло розкол у буддизмі.

Після собору суперечки продовжували загострюватись, причому найвищої точки накалу вони досягли на четвертому соборі, скликаному на рубежі І-ІІ ст. правителем північноіндійського Кушанського царства Канішкою в Каш-мірі. Саме на цьому соборі остаточно відбувся розкол між послідовниками різних напрямів. Прибічники напряму, що переміг на соборі, заклали основи самостійного існування буддизму махаяни. Адепти хінаяни не визнали цей собор.

У сучасному буддизмі існують три напрями, які значною мірою різняться і за доктринальними положеннями, і за характером культової практики. Це хінаяна («вузький шлях спасіння»), або індо-південний і південно-східний буддизм; махаяна («широкий шлях спасіння»), або дао-буддизм (далекосхідний буддизм); ваджраяна, ламаїзм, або тантраяна (центральноазіатський буддизм).

І. Хінаяна

Хінаяна — це філософськи початковий буддизм. Хіна-яна («мала колісниця») сповідує вузький шлях спасіння. Відповідно до цього вчення, нірвани може досягти лише вузьке коло осіб — ченці. Хінаяна рішуче вимагає відмови від усього мирського. Будда виступає тут як людина виключної моральної чесноти, великий вчитель, який вказує іншим шлях до спасіння. Буддистський ідеал звільнення на-був у хінаяні форми переважно особистого вдосконален-ня, незалежного від будь-яких зовнішніх умов — ідеал архату. Архат («достойний») — істота, яка досягла звільнення (нірвани) від ланцюга перероджень (сансари). Хінаяна роз-винула вчення про дхарму.

Обрядовість хінаяни зв'язана з культом Будди, вшану-ванням місць його життя, поклонінням ступам, проповіду-ванням тощо.

Поширення буддизму форми хінаяни (тхеравади) інтен-сивно розпочалося за царя Ашока. В ІІІ ст. до н.е. його син Махінда та дочка Сангхамітта прибули на острів Цейлон (Шрі-Ланка), де їх проповіді знайшли багато прибічників. Водночас цар Ашока відрядив двох буддистських місіонерів, Сона і Уттара, до Індокитаю, де вони створили громаду тхеравадського напряму в монській державі Тхатон. Місіонери Ашоки сприяли поширенню буддизму на Таїланді.

На території Шрі-Ланки утвердження буддизму йшло в постійній боротьбі з нападами тамілів. Найбільші з них відби-ли царі Дуттагамані Абхая (101-77 pp. до н.е.)