Вступ
Вступ
Синодальність. Ця тема є актуальна в Українській церкві, і в цій роботі ми розглянемо ті питання які є причетні до Синодів і їх рішень. Починаючи з 988 р. коли в Україну прийшло християнство і закінчуючи сьогоденням побачимо і розглянемо весь розвиток Хростової Церкви в Україні.
Синодальність – це рішення Синодів, які в різні етапо свого розвитку витворюють правотвір кожної церкви свого права. До 1990 р. термін Синод і Собор означали практично одне й те ж. Починаючи з 18 жовтня 1990 р. поняття Синод і Собор було розділено і як те так і інше набувають різного значення і різного повноваження. Також за своєю структурою Синод єпископів, що діє при Апостольській Столиці має лише дорадчий голос, може діяти і вирішувати лише за дорученням Вселенського Архиєрея. На єпархіальних соборах єдиним законодавцем є правлячий єпископ, а всі інші мають дорадчий голос згідно закону 241. Оскільки адміністратор єпархії має також законодавчу владу хоча вона є обмеженою, він не може скликати єпархіальних соборів, та не можить нічого міняти під час ваканції єпархіального престолу. А щодо провінційних синодів, то про них чітко вказано в канонах 110 §1, 159 §§2 і 3 та ін.
Відносно митрополичих Синодів та повноважень щодо видання законів говорить канон 167 §§1-2.
Розглянувши вимоги своєї Церкви патріарші, верховноархієпископські й митрополичі синоди почали видавати закони такі, що не суперечать законам церкви, які спричтимуть зміцненню й поширенню віри, даватиме певний напрямок вже усталеним нормам моралі, та зберігатиме церковну дисципліну.
Отже як ми знаємо всі папські інституції, за вийнятком клерикальних, таких як і інституції єпархіального права не мають законодавчої влади.
Розглядаючи Синоди, неодноразово прийдеться зачіпати Собори, які часто є пов’язані з Синодами. В цій роботі робиться аналіз історико-юридичного аспектів Синодального розвитку партикулярного права Церков свого права. Також побачимо історичний розвиток Синодальності в Українській Церкві, прийняття законів, які часто суперечили переконанням державної влади, але були спрямовані для користі вірних Церкви свого права.
Берестейський Синод 1590 р.
Відбувся цей Синод у місті Бересті-Литовському 20 червня 1590 р. Цей Синод скликаний і очолюваний митрополитом Михайлом Рогозою. Головною причиною скликання Синоду стала потреба обговорення кризової ситуації в Київській митрополії. Особливо наболілим питанням було переслідування Церкви, брак дисципліни серед духовенства і мирян.
Очолював Синод митрополит Михайло Рогоза. А також у Синоді брали участь: Мелетій Хребтович, єпископ Володимирський і Берестейський, прототроній, Київський архимандрит; Кирило Терлецький, Константинопільський екзарх у Київській митрополії, єпископ Луцький і Острозький; Леонтій Пельгитський, єпископ Пінський і Турівський; Діонісій Збіруйський, єпископ Холмський і Белзький; Гедеон Балабан, єпископ Львівський і Кам’янець-Подільський.
Архиєпископ Полоцький Атаназій Терлецький (1588-1590) та єпископ Перемиський Арсеній Брилинський (1581-1591) не брали участі у Синоді через свій похилий вік. Серед мирян знаходимо лише ім’я каштеляна Іпатія Потія. Були присутні також архимандрити та представники ставропігійських братств Львова і Вільна, імена яких невідомі.
А надалі Синод вирішив збиратися щороку єпископам 24 червня, щоб зміцнити канонічний порядок у митрополії та мати змогу взаємно обговорювати важливі питання, що стосуються Церкви, шкіл, лікарень, навчання вірних. Було встановлено, що відсутні без поважних причин владики мусять сплатити штраф. Також було вирішено заборонити мирянам володіти монастирями; та що п’ятниця не святковий день а робочий і постний. Домовлено не втручатися у справи інших єпархій, не виконувати ніяких обов’язків поза своєю канонічною територією, не висвячувати священиків для інших, не надавати антимінсів, не приймати священиків без листа про звільнення з іншої єпархії. Крім того Синод підтвердив рішення, ухвалені єпископами на зібранні у Белзі 1590 року. Також владики узгодили, що на Синоді наступного року перевірять всі привілеї та документи катедр кожного з них вирішать, де зберігати ці акти. Тому всі єпископи мали представити документи на наступні збори. Крім того, постановили привести з собою найбільш визначних священиків. Синод доручив Кирилові Терлецькому передати королю скарги на утиски, яких зазнавала Церква, і заяву про бажання позбавитись залежності від Константинополя. Терлецький передав унійну декларацію лише після Синоду у Бересті 1591 року.
З тою самою програмою відбулися Собори у Бересті у 1591, 1593 і 1594 роках. Усіх їх скликав і очолювв митрополит Михайло Рогоза. Єпископ Гедеон подав апеляцію до короля Жигимонта ІІІ, мотивуючи недійсність присуду фактом, що існувала заборона проводити Синоди і Собори за відсутності короля в країні. Крім того, Собор розглянув інші внутрішні справи Церкви, зокрема братств, шкіл і друкарень.
Берестейський Синод 1595 р.
Цей Синод відбувся 12 червня 1595 року за старим стилем у Бересті-Литовському. Напевно, Синод тривав декілька днів і всі єпископи прибули до Береста лише наприкінці його засідань. Історик Коялович вважає, що це не був „відкритий” Синод, а лишень остаточні переговори Потія та Терлецького з єпископами. Згідно з Де Клерком, йдеться про єпископську конференцію. Оскільки єпископи, скликані митрополитом, прийняли конкретні і навіть історично важливі рішення, то ми це зібрання визначаємо як всецерковний Синод.
Скликаний Синод і очолюваний митрополитом Михайлом Рогозою. Крам митрополита Рогози, в Синоді брали участь: Іпатій Потій, Кирило Терлецький, Гедеон Балабан, Михайло Копистинський, Григорій Заборовський, номінований архієпископом Полоцьким і вітебським, Діонісій Збіруйський, Леонтій Пельгицький, єпископ Пінський і Турівський, Йона Гоголь, архимандрит церкви Спасителя з Кобрина.
Підготовка до унії це була мета Синоду. Єпископи вирішили відправити Потія та Терлецького до Риму із написаним листом до папи Климентія VIII.