Крім того, єпископи остаточно уклали так звані „Артикули для унії”, датовані 1 червня. Однак цей документ підписали не всі владики. „Артикул для унії” засвідчили своїми підписами Михайло рогоза, Іпатій Потій, Кирило Терлецький, Діонісій Збіруйський, Леонтій пильгицький, Йона Гоголь, архимандрит церкви Спасителя з Кобрина та номінований єпископ Пінський і Турівський. Бракує підписів Копистинського, Балабана та Григорія, номінованого архієпископа Полоцького і Вітебського.

А також на Синоді ухвалено вимоги єпископів щодо багатьох питань в „Артикулах для унії”, які треба вважати доктринальною та юридичною, поки що не скодифікованою основою унії Київської Церкви з Римською Церквою.

Відносно догматичних питань, положення Святого Духа єпископи приймають рішення Флорентійського Собору, що обидва тлумачення мають ту саму силу. На питаня про чистилище єпископи не відповіли.

Щодо обрядових питань, увесь божественний культ повинен відправлятися за традицією й звичаями Східної Церкви та слов’янською мовою. Причастя мусить бути під двома видами: хліба і вина. Тайна Хрещення та її форма залишаються незмінними. Духовенство може обиратися з-поміж одружених мирян. Об’єднаним християнам грецького обряду ні світський авторитет, ні релігійний не може заборонити проводити обряди за власними звичаями. Відкидається примус відносно процесії „Христового Тіла” та „Благословення вогню”.

Відносно еклезіології, не теба звертатися до Риму для обрання єпископів. Лише для митрополита необхідно отримати підтвердження з Римського апостольського престолу. Братства можуть діяти і надалі, але виключно під владоюмісцевого ієрарха. Монастирі та їхні монахи повинні бути під юрисдикцією місцевого єпископа.

Світські питання, вирішувались наступним чином, мусить існувати рівність у правах і привілеях з латинською ієрархією. Єпископи повинні мати місце в сеймі і бути представленими в мішаних трибуналах. Світська влада не може втручатися у справи Церкви. Церква має право на заснування власних шкіл.

Відносно міжобрядових питань, маєтки, забрані латинниками, мають бути повернені. Церковна власність Київської Церкви не може бути передана для вжитку латинникам. Забороняється приймати членів Київської Церкви в Латинську Церкву. Мішані шлюби повинні бути дозволеними.

Екуменічні питання, Ієрархія Київської Церкви усвідомлює, що прийняття партикулярної унії з Римом це важкий крок, можливо аномальний, безсумнівно тимчасовий, і через це додає два застереження на майбутнє. Якщо якісь інші Церкви свого права одного дня об’єднюватимуться з Римом, нехай не оскаржують їх, тому що вони це зробили для християнського миру. Коли будуть нові переговори про ширшу унію, хочуть, щоб їхня Церква брала участь у цих переговорах відносно того, що стосується церемоній і дисципліни.

Берестейський Синод 1596 р.

Відбувся цей Синод у місті Бересті-Литовському в Церкві Св. Миколая 10 жовтня у 1596 році, на якому явилося велике число духовних і світських учасників, заслуговує на найбільшу увагу. Канонічно це був всецерковний Синод. Він перевищує всі попередні помісні Синоди складом і чисельністю учасників. На ньому було вирішено справу відношення єдності Київської митрополії з Римом. Був скликаний і очолюваний митрополитом Михайлом Рогозою 21 липня 1596 року, на прохання папи Климентія VIII, яке містилось у листі від 7 лютого 1596 року, та після дозволу короля Жигимонта ІІІ від 29 травня і 14 червня 1596 року. Синод відразу розділився на два протилежні табори: на прихильників і противників унії з Римом.

Одночасно у Бересті відбулось два Синодальні зібрання: одне – противників унії, а друге – її приильників, за участю Київського митрополит Михайла Рогози, єпископів Іпатія Потія, Кирила Терлецького, Гермна Загорського, Йони Гоголя, Діонісія Збіруйського, Климентія, архимандрита з Броцлава, Гедеона Больницького, архимандрита з Лавришева; Паїсія, архимандрита з Мінська; духовенства та мирян. Були присутні також латинський архиєпископ зі Львова, Ян Соліковський, з Холма-Станіслав Гомолінський і з Луцька Бернард Мацєйовський, представники Римського архиєрея, та три сенатори – речники короля. Брали також участь чотири латитнські теологи: єзуїти Петро Скарга, Йосиф Раб, Максим Латерн і Каспар Нагай.

До противників унії належали: два патріарші екзархи від Константинопільського Патріарха Никифора і від Олександрійського Патріарха Кирила Лукаріса, єпископ гедеон балабан, єпископ Михайло Копистинський, дев’ять архимандритів і багато інших духовних осіб. Зі світських на Синод прибули князь Константин Острозький та багато шляхти й урядників. Усіх разом було за одними свідоцтвами 106 осіб, за іншими 200.

Отець доктор Ігор Мончак у своїй праці „Самоуправна Київська Церква" пояснює, що Львівський владика Гедеон Балабан і Перемиський владика Михайло Копистинський не мали застереження щодо церковної єдності чи до примату папи. Вони лише побоювались, що зближення до Латинської Церкви використають Латинсько-польські єпископи для усунення Східних владицтв і до включення вірних Східного обряду у Латинські дієцезії. Прикладом цього був той факт, що Латинський єпископ Ян Соліковський, який теж мав титул „Львівський", ігноруючи юрисдикцію Львівського єпископа Балабана, наказав у 1583 році вірним Східного обряду святкувати Різдво за новим календарем. Свій наказ він скріпив світською владою, і в результаті ця справа опинилась у державному суді. Єпископ висловив думку, що за територіальним принципом будуть утворені багатообрядові дісцезії, Один єпископ буде мати владу над вірними і священиками різних обрядів, і цим одним ієрархом багато-обрядової дієцезії завжди був би латинський єпископ, не зважаючи на кількість священиків і вірних не-латинського обряду. Для підтвердження своїх слів він наводив той