Метою скликання Берестейського Синоду була публічна ратифікація унії Київської митрополії з Римською Церквою та наміром виголосити Символ Віри в присутності делегатів Римського Архиєрея. Децидуючий голос мали єпископи, а решта учасників мали тільки дорадчий голос.

Зі сторони прихильників унії, через уповноважених осіб, робилися спроби переконати супротивну сторону прибути на Синод, щоб обговорити справу поєднання, та прийняти її. 9 жовтня був прочитаний урочистий акт унії, єпископи також виголосили Символ Віри в присутності папських легатів. 10 жовтня Синод відлучив від сопричастя єпископів Балабана, Копистинського, архімандрита Тура та їх прибічників. Опісля складено акт проголошення унії.

Польський Король Жигимонт III оголосив і потвердив рішення Синоду в універсалі від 15 грудня 1596 року. 18 січня 1597 року учасників Синоду привітав Папа Климентій VIII [див. 15, с. 84].

Своєю чисельністю і напруженням цей Синод перевищив усі дотеперішні зібрання єпископату Української Церкви. Синод розділив Церкву на два протилежні табори, і закінчився анатемами: прихильники унії викляли противників, а противники анатимізували прихильників унії. Від Берестейського Синоду почалася завзята полеміка між обидвома фракціями української Церкви. Були спроби поєднатися під проводом одного Патріарха, але вони не увінчалися успіхом.

Після Берестейського Синоду в Україні розпочинається широкий унійний рух, що позначився цілою низкою Соборів і Синодів.

Львівський Синод 1629 р.

29 березня 1629 року король Жигимонт III надіслав митрополитові Йосифу Рутському листа, даючи згоду на спільний Синод з'єдинених і нез'єдинених. Рутський його скликав 28 жовтня 1629 року (за н. ст.) у Львові. 4 жовтня 1629 року Рутський отримав листа від нунція Сантакроче, в якому заборонялось з'єдиненим єпископам збиратися на спільний Синод з нез'єдиненими. Дано згоду лише на приватні розмови.

Очолював Синод митрополит Йосиф Вельямин Рутський.

На Соборі окрім митрополита були присутні Григорій Михайлович, єпископ Пінський і Турівський (1626-1632); Атаназій Крупецький, спископ Перемиський (1610-1652); Мелетій Смотрицький, що був архиєпископом Полоцьким у православних (1620-1627), а приєднавшись до унії в 1627 році, став титулярним архиєпископом в Єропопі (1631-1633); Лев Кревза, єпископ Смоленський і Чернігівський (1625-1639); Ілля Морозовський, єпископ Володимирський і Берестейський (1613-1631); Антоній Селява, архиєпископ Полоцький, Вітебський і Мстиславський (1624-1655); Єремія Почаповський, єпископ Луцький і Острозький (1621-1636); Рафаїл Корсак, титулярний єпископ Галицький, коад'ютор Київського митрополита (1627-1637); князь Олександр Заславський, королівський делегат на Синоді, архимандрити та ігумени. Від нез'єдинених на Синод прибули князь Пузина, Лаврентій Древінський і монахи з Вільна.

Головною метою скликання цього Синоду було спільне зібрання з нез'єдиненими, щоб мати змогу вислухати та з'ясувати суть їхніх закидів проти Берестейської унії.

Не дивлячись на всі зусилля при підготовці і проведенні даного Синоду, очікуваних практичних результатів „з'єдинені" єпископи не отримали, тому, що православні єпископи не з'явилися, а були тільки миряни. Через це, прибувші на Синод єпископи, за кілька днів також залишили місто. Після того, як митрополит отримав від нунція лист із забороною проводити міжцерковний Синод, він зустрівся 14 жовтня 1629 року з єпископами Антонієм Селявою, Левом Кревною та Рафаїлом Корсаком у Білополі. На зібранні вирішили приїхати до Львова, як було домовлено, але першого ж дня розпустити Синод.

Люблінський Синод 1680 р.

Польський король Ян Собєський (1624-1696), згідно з рішенням сейму від 1677 року, скликав 9 жовтня 1679 року у місті Любліні Синод єпископів Української Церкви.

Очолював Синод Яків Суша, єпископ Холмський (1652-1685), номінований головою цього зібрання королем.

У засіданнях Собору з Католицької сторони брали участь Кипріян Жоховський, митрополит Київський, Галицький і всієї Руси, архиєпископ Полоцький (1674-1693); Лев Шлюбич-Заленський, прототроній Київського митрополита, єпископ Володимирський і Берестейський (1679-1708); Митрофан Друцький-Соколинський, майбутній титулярний єпископ Смоленський (1709-1719); Маркіян Білозор, єпископ Пінський і Турівський (1667-1697); Іван Малаховський, єпископ Перемиський (1669-1692), кожний з чотирма протоєреями; архимандрит Стефан Мартишкевич з іншими архимандритами й дорадниками. З православного боку були присутні лише Львівський єпископ Йосиф Шумлянський (1667-1708); протосинкел Мстиславської та Могилівської єпархії; Іннокентій Винницький, єпископ Перемиський (1680-1691); Гедеон Четвертинський, єпископ Луцький; архимандрит з Унева Варлаам Шептицький, інші архимандрити, та 17 ігуменів. Були також представники білого духовенства та мирян.

Синод скликано з метою укладення унії об'єднаних з православними.

26 січня митрополит Кипріян Жоховський відправив Літургію, в якій брали участь нез'єдинені, а проповідь виголосив василіянин Симеон Кипріянович. 29 січня відбулися приватні розмови; але 3 лютого нез'єдинені залишили засідання, повідомивши короля, що немає потреби продовжувати переговори, та що з однаковою гідністю мали б шануватися права обох Церков.

З'єдинені не могли нічого вдіяти, оскільки нунцій у Польщі Франческо Мартелліо (1675-1680) заборонив їм обговорювати з православними питання віри й догм, дозволивши натомість укладати унію лише згідно з принципами Флорентійського Собору. Православні заявили, що не будуть вести переговорів без дозволу Константинопільського патріарха. Наступного дня, після початку Синоду, король надіслав листа з наказом відкласти Синод на 24 червня. Причиною такого рішення короля Яна Собєського були політичні міркування.

Замойський Синод 1720 р.

В серпні 2005 року минуло двісті вісімдесят п’ять років від подій немаловажного значення в історії нашої Церкви – Замойського Синоду. Це був перший Синод Помісної Української Церкви після злуки з Римом, яка відбулась на сто двадцять п’ять років раніше. Було багато причин що спричинили виникнення цього синоду, перш за все натиск московщини. Цервовне питання набирає