В таких політичних обставинах уніятевким митрополитам приходилось дуже важко зберегти те, що Церква за останнє століття здобула. Крім тієї, сказати б, зовнішньої загрози, Церква мала ще й внутрішні важкі проблеми. Одною з них був повільний процес облатинщування нашого обряду, з чим митрополити боролися. Все ж таки цілком здержати його не могли, бо школи, майже виключно, знаходились у руках василіян, а вони проявили невеликий спротив латинщенню.

Листом від 20 березня 1716 року Климентій ХІ призначив нунція головою наступного Синоду Української Церкви. Однак знадобилося ще декілька років для того, щоб нунцій і єпископи підготували матеріали для цього Синоду, та їх попередньо апробували. Історик Ю.Пелеш пояснює цю затримку політичним неспокоєм у Польському королівстві. 19 липня 1720 року папа Климентій ХІ надіслав ще одного листа до митрополита Кішки та його єпископів-помічників, переконуючи їх таки скликати Синод, що усунути всі надужиття, які з’явилися в об’єднаній Київській Церкві, та слухняно виконувати вказівки нунція, їхнього голови. Хоч уніатська Церква й задержала була, загально кажучи, свій давній обряд, проте на протязі більше як сотні літ введено стільки різних новостей, церковною владою не апробованих, що він не міг уважитися справжнім українсько-візантійським обрядом, який наша Церква мала до часу приступлення до унії. Отож цей Собор поставив собі за мету навести передусім однообразність обряду, видати богослужебні книги, катехизм і визначити певні напрямки церковної політикищодо православ’я. Якщо б хтось не схотів скласти визнання віри, чи то з недбальства, чи то зі злої волі, той стягнув би на себе кару і мав би залишити свій уряд. Ця подія була дуже важлива в життіуніатської Церкви. „Взяли в ньому участь: митр. Лев Кішка, Флоріян Гребницький, архиєп. полоцький, Йосиф граф Виговський, єп. луцький і острозький, Атанасій Шептицький, єп. львівський, галицький і кам’янецький, Йосиф Левицький, єп. холмський і белзький, Єронім Устрицький, єп. перемиський, самбірський і сяніцький, Теофіль Годебський, єп. турово-пинський, Лаврентій Друцький-Соколинський, єп. смоленський, Антін Завадський, протоархимандрит Чина василіян, вісім архимандритів і сто двадцять дев’ять представників білого і чорного духовенства”. о. д-р Юрій Федорів – Історія Церкви в Україні. Торонто 1990 р. ст.250.

Про віру:

Замойський Синод розглянув усі важливі справи церковно-релігійного життя Київської Католицької Церкви на початку XVIII ст., зокрема ж Провди св. Віри, уділювання св. Тайн і приписи церковної карності. Рішення Синоду поділяються на дев’ятнадцять розділів відповідно до предмета, який трактують. У першому розділі „Про католицьку Віру”, Синод підкреслює першенство Римського Архиєрея і доручає скласти ісповідь віри, приписану Папою Урбаном VІІІ для східних і усіх тих, про яких говорить Тризенський Собор. Синод ухвалив щоб у Символі Віри додати „Сина”, щоб згадувати ім’я Папи у св. Літургії на знак зв’язку з головою св. Церкви. Обидві ці речі не були ще загально всюди прийняті. Однак з уваги на саму справу, на обставини часу і місця отці собору добровільно внесли ці доповнення, хоч Апостольський Престіл до сьогодні на цьому не наполягає, а залишає свободу Східним Церквам. Що ж до згадування імені Папи, то тут не було нічого нового, а тільки поновлення старої традиції з-перед часів церковного роздору. Синод заборонив брати участь у богослуженнях нез’єднаних священиків та приймати від них св. Тайни. Засудив науку так званих Пилипонів, котрі походили від московських розкольників-старообрядців, що починали ширитися на територіїКиївської церковної провінції. Синод заборонив читання і перетримування заборонених книжок, зокрема виданих нез’єднаними, а всі інші друковані випускирелігійного змісту повинні були мати апробату місцевого єпископа. Єпископам заборонено видавати на власну руку церковно-літургійні книги, коли б вони не були згідні з книгами, виданими з доручення Синоду і не мали птверження Апостольського Пресолу.

Про святі Тайни:

Другий розділ полягав у тому, щоб священики шідно і достойно могли уділяти святих Тайн, мають жити без гріха, у Божій благодаті. Священики зобов’язані навчати вірних про значення святих Тайн, як хрещення, подружжя, і їх літургічну символіку. Такою наодою є ті святі Тайни і перед уділенням їх поручається виголошувати відповідну науку. Так само і в інших літургічних відправах треба держатися тексту того, який митрополит видасть і який має бути апробований Апостольським Престолом.

Священики не мають права уділяти святих Тайн парохіянам з чужої парохії, ані приходити до чужої і там їх уділювати. Це є постанова Тридентського Собору і її треба дотримуватись. Якщо хтось зі священиків не дотримався цього розпорядку то має бути суспензований або єпископ-ординарій наложить на нього ще якусь кару яку вважатиме за потрібне.

Про Хрещення:

Всі мають знати що формула хрещення це як матерія береться чисту природну воду, поблагословенну священиком, що вділяє св. Тайну. Формою Хрещення є слова: „Хрещається раб Божий ... в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.” Синод наказав вживати при хрещенні грецького обряду цієї формули, усуваючи деякі пізніші вставки. Визначаючи докладно, де і коли можна вділяти Хрещення, Синод дає вказівки про кумів, накладає обов’язок ввести метрикальні книги, підкреслює, що хрещення нормально повинно відбуваися у парафіяльній церкві.

Давній звичай країнської Церкви забороняв уділяти Тайну в приватному домі. Замойський Синод знімає цю заборону і тим самим облегшує багато умов за яких, в холодну