З вологи - “із краплі” - люди і розмножується (25:56; 80:17-18). По останньому питанню в Корані викладений, утім, і іншої, погляд, висхідний, як з’ясовується, до концепції, широко розповсюдженої в древньому світі: бог “створив людину зі згустку” крові ( К., 96:1-2); з нього ж він формується (23:14). Розходження цих версій зайвий раз підтверджує складність і неодночасність складання Корана.

Вигадливим нагадуванням про нелегку аравійську дійсність у 20-й сурі є звернені до Адама і його дружині слова Аллаха, сказані після того, як Ібліс відмовився поклонитися. “ Адам! - попередив Аллах. - Адже це - ворог твій і твоя дружина. Нехай же він не зведе вас з раю, так не виявишся ти нещасливим! Адже тобі можна не голодувати там у раю, і не бути голим, і не жадати там, і не страждати від спеки” (К., 20:115-117).

Однак у наступному ж рядку виявляється, що всі ці попередження Аллаха, що визначає, виявилися даремними. “І нашептав йому (Адамові) сатана, він сказав: “Адам, чи не вказати тобі на дерево вічності і влада неминучу?” І вони обоє (Адам і його дружина) поїли від нього, і виявилася перед ними їхня скверна, і стали вони зшивати для себе райські листи, і ослухався Адам добродії свого і збився зі шляху” (К., 20:118-119).

У сурі 7, спокушаючи Адама і його дружину, Ібліс уточнив: “Заборонив вам ваш Господь це дерево тільки тому, щоб ви не виявилися чи ангелами не стали вічними” (К., 7:20).

Лише після “гріхопадіння” своїх створень Аллах виявив завзятість. У 20-й сурі, слідом за нейтральним аятом 120 (“Потім обрав його господь і простив його і повів прямим шляхом”) читаємо: “Він (Аллах) сказав: “Зваліться з нього (з раю) разом, ворогами друг другу! А якщо прийде до вас від мене посібник - те, хто піде за моїм посібником, той не зіб’ється і не буде нещасливим! А хто відвернеться від спогаду про мене, у того, воістину, буде тісна життя! І в день воскресіння зберемо ми його сліпим”... Звичайно, покарання майбутнього життя сильніше і довше!” (К., 20: 121-123, 127).

Достаток у “слові Аллаха” подібних настроїв, зв’язаних з обіцянками близьких змін у житті арабів і настанням “кінця світу”, світопредставлення, привело окремих дослідників до висновку про те, що Коран (за винятком тих його місць, що мають законодавчий характер і за часом свого походження є більш пізніми) є новий “Апокаліпсис”, “одкровення про кінець світу”.

Як ми знаємо, у Корані дійсно говориться про “годину кінця світу” і про те, що він є близьким. “Я (Аллах) готовий його відкрити, щоб усяка душа одержала розплату за те, про що намагається!” (К., 20:15 - 16).

Однак історія підтвердила, що не мотиви, зв’язані з чеканням кінця світу, що містилися в проповідях пророків раннього ісламу, споювали і піднімали народ на боротьбу проти погрози чужоземного ярма, за об’єднання арабських пологів і племен, не вони відбивали процес.

Безнадійність, розпач, думки про те, що порятунок і воздаяння прийдуть після смерті, ніколи не піднімали на боротьбу, не служили надійною підтримкою людям. Якщо вважати, що “життя найближча”, то є єдина земна дійсність, “тільки користування оманне”, як написано в Корані (К., 57:19-20), те чи коштує за обман боротися? Коран же цю думку ще підігріває домислом про те, що, “хто бажає посіву для ближньої (інакше кажучи, земного життя)... немає його в останній (посмертної) ніякої долі!” (К., 42:19).

“Люди! - застерігає Коран. - Бійтеся добродії вашого і страшитеся дня, коли батько не відшкодує за дитину і породжений (від нього) не відшкодує нічим за свого батька! Воістину, існування Аллаху - істина; нехай же тебе не зваблює життя найближча...” (К., 31:32-33), - це єдине земне життя.

Характерною рисою численних закликів Корана до віри в посмертну долю, що може бути два шляхи - добрий і злий, прекрасний і огидний, є те, що мислиться як воздаяння за земні справи людей; що буде - залежить від поводження, учинків, переконань, дій людини.

У доісламських культах арабів подібної віри в скільки-небудь розробленому виді не було. З чужоземних релігій це знаходимо тією чи

іншою мірою в християнстві й іудаїзмі і більш чітко - у зороастризмі, якому близькі і деякі картини потойбічного “життя”, намальовані в Корані.

Для того щоб араби повірили в ці обіцянки, як видно з Корана, проповідники його “істин” повинні були прикласти чимало енергії. Їм насамперед було необхідно переконати людей у тім, що їх постійні життєві спостереження, їхній досвід, що свідчать про те, що тіло, що розпалося після смерті,