Мухаммед оголосив, що інших богів просто не існує, а віруючі в них будуть покарані Аллахом. У світі все здійснюється по волі Аллаха. Він нагороджує за упокорювання і віру, карає за гординю і негідність. З кожного на суді у Аллаха спитається по його справах, і всім віддасться сповна.

Аллах продовжував посилати Мухаммеду нові знамення, роз'яснюючи, як мусульманам спілкуватися з іновірцями, як їм поводитися по відношенню до Пророка, як ділити військову здобич і успадковане майно. Були проголошені заборони на лихварство, азартні ігри, алкогольні напої, вживання в їжу свинини. Об'єднання людей, що Склалося навколо Мухаммеда скріплялося тепер не кровною спорідненістю, а загальною вірою, братством Духа. Доступ в умму (нову общину) був відкритий для всіх, хто приймав іслам і визнавав Мухаммеда як духовного і світського вождя. Таким чином, в свідомості мусульман з самого початку злилися релігія і політика, духовна і світська влада, віросповідання і морально-правові встановлення.

Віровчення ісламу

На час смерті Мухаммеда (632 р.) нове віровчення було ще зовсім не оформлене. Головні його положення можна віднайти в Корані, за всієї хао-тичності цієї книги. Пізніше їх розвинули мусульманські богослови.

Догматика ісламу дуже проста. Мусульманин повинен твердо вірити, що існує тільки один бог—Аллах; що Мухаммед був його посланцем-пророком;

що до нього бог посилав людям і інших пророків —це біблійні Адам, Ной, Авраам, Мойсей, християнський Ісус, але Мухам-мед вищий за них; що існують ангели і злі духи (джини), хоча ці останні, що перейшли в іслам з стародавніх рабських вірувань, не завжди злі, вони теж перебувають під владою бога і виконують його волю; що в останній день світу мертві воскреснуть і всі отримають відплату за свої справи: праведні, котрі шанують бога, - насолоджувати-муться в раю, грішні й невірні - горітимуть у пеклі; нарешті, що існує божественне визначення, бо Аллах кожній людині наперед визначив її долю.

Аллах зображується в Корані як істота із суто людськими мораль - ними якостями, але в найвищому ступені. Він то гнівається на людей, то прощає їх; одних любить, інших ненавидить.

Як іудейський і християн-ський боги, Аллах без жодної розумної причини наперед прирік одних людей на праведне життя і майбутнє блаженство, інших —на беззаконня і загробні муки... А втім у Корані, як і в Євангеліях, бог багатократно іме-нується ласкавим, милосердним.

Найважливіша ж якість Аллаха—це його безмежні могутність і велич. Тому й найважливіша догматична і моральна вимога в Корані — це вимога повної, безумовної покори людини волі Ал-лаха.

Основна частина

Коран - «книга книг» ісламу

Коран — головна священна книга мусульман, як П’ятикнижжя Мойсеєве для євреїв, Євангелія для християн. Для вивчення раннього ісламу Коран — найважливіше джерело.

Сам Мухаммед нічого не писав: він був, очевидно, не письменним. Залишилися окремі записи його вислов-лювань і повчань, зроблені в різний час. Мухаммедові приписуються тексти і ранішого часу, і пізніші.

Із цих записів було зроблено близько 650 р. звід, що отримав назву «Коран» Qur'an, що в перекладі з арабського означає читати вголос речитативом, декламувати.

Книгу цю оголосили священ-ною, позаяк її начебто продиктував самому пророкові архангел Джебраїл (Гавриїл); записи, що не ввійшли до неї, було знищено.

Спочатку пророчі одкровення передавалися в громаді неписемно, по пам’яті. Але згодом, у Медині за вказівкою Мухаммеда стали вестися систематичні записи. Канонізація змісту Корану і складання остаточної редакції відбулося при халіфі Оліфі (644-656 р.р.). Коран наказує арабам залишити “звичаї батьків” на користь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова значимість визначається в такий спосіб: “Отже, ми низпослали його як арабський судебник” .

Коран складається з 114 глав (сур) куди увійшли проповіді, настанови, молитви, повчальні оповіді, з якими у формі “божественних одкровень” виступав засновник ісламу Мухаммед (517-632рр.) у Мецці й Медині.

Сури розчленовані на 6219 віршів (аятів). Велика частина цих віршів має міфологічний характер, і лише близько 500 віршів містить розпорядження, що відносяться до правил поведінки мусульман.

При цьому не більш ніж 80 з них можна розглядати як власне правові (в основному це правила, що відносяться до шлюбу і родини), інші стосуються релігійного ритуалу й обов’язків.

Розташовані вони без усякого порядку, просто по розмірах: більш довгі ближче до початку, більш короткі - до кінця. Сури меккійські (більш ранні) і мединські (більш пізні) перемішані. Те саме повторюється багатослівно в різних сурах.

Вигуки і прославляння величі і могутності Аллаха чергуються з розпорядженнями, заборонами і погрозами «гієною» у майбутнім житті всім невірним. У Корані зовсім непомітно слідів такої редакційно-літературної обробки, як у християнському Євангелії: це зовсім сирі, неопрацьовані тексти.

Велика частина положень Корана носить казуальний характер і являє собою конкретні тлумачення, дані пророком у зв’язку з окремими випадками. Але багато встановлень мають дуже невизначений вигляд і можуть набувати різного сенсу в залежності від того. який зміст у них вкладається.

У наступній судово-богословській практиці й у правовій доктрині в результаті досить вільного тлумачення вони одержали своє вираження в суперечливих, а нерідко і у взаємовиключних правових розпорядженнях.

Сури Корану різного розміру: у 2-й, найбільшої з них - 286 аятів,

а в найменших - 103, 108 і 110-й - усього по три аята. Довжина сур зменшується, якщо не вважати невеликих відхилень, до кінця книги. Перша сура - “аль-фатіха” - “Відкриваюча книгу” містить усього сім аятів; вона вживається як молитва, свого роду мусульманський “Отче наш”.

По віровченню ісламу, Коран -