Собор було відновлений в кінці років. В ньому проходить служба Української православної церкви, а поруч, як у давні часи, діє монастир.

У лютому року чотири фрагменти фресок століття Михайлівського Золотоверхого собору, що зберігалися в і, були передані Україні.

У січні року Міністерство культури Росії ухвалило рішення про передачу Україні з Ермітажу останніх семи фресок київського Михайлівського Золотоверхого собору, які опинилися в Росії, восени 2004 передачу фресок було закінчено

Імена художників, які створили мозаїки і фрески М. З. с., невідомі. Ймовірно, в роботах брав участь давньорус. майстер Алімпій з Києво-Печерського монастиря. Загальна площа мозаїк, що збереглися, — 45 кв. м. Написи на мозаїках собору зроблено старослов`ян. мовою. Крім мозаїк і фресок, збереглися дві шиферні плити кінця 1 ст. з рельєфним зображенням вершників.

За часів князя Володимира Хрестителя на місці нинішнього Михайлівського собору знаходилось капище найвизначніших язичницьких божеств - Перуна, Хорса, Даждьбога, Сварога, Мокоші та Стрибога. Після знищення пантеону місце пустувало, але як говориться в одному прислів'ї таке явище не могло довго відбуватися і на початку 11 століття перший київський митрополит Михаїл закладає тут церкву на честь свого святого. Перша церква Михайла була зроблена з дерева і лише через багато років, у 1108 році, князь Святополк-Михаїл на місці дерев'яної закладає кам'яну споруду.

"…А особливо церковь и монастырь знаменито прославил сей князь великий чудотворными святыя великомученицы Варвары мощами, из Царяграда привезенными, у приданное супруги ево царя греческого Алексея Комнина дочере благоверной Варваре Алексеевне данными и доныне нетленно почиваю-щими и чудодействующими" - говориться в "Историческом и топографическом описании Киева" від 20 січня 1787 року. Але, як свідчать історичні джерела, Олексій Комнін ніколи не мав доньки Варвари. Перша дружина Святополка по-ходила з Візантії і носила ім'я Варвара. Отже, можливо, саме вона привезла мощі до Києва. Ця урочиста подія могла відбутися між 1065 - 1075 роками. Рака святої Варвари знаходилась в центрі церкви . Спочатку мощі зберігали в кипарисовій труні прикрашеній тонкою матерією та сріблом. У 1694 році на кошти Івана Мазепи було виготовлено срібну раку, що являла собою справжній шедевр ювелірної майстерності. Але час - головний ворог шедеврів - зробив свою справу і в 19 столітті виникла потреба в новому пристанищі для мощей Варвари. 1847 року на кошти Анни Олексіївни Орлової-Чесменьскої пе-тербурзьким майстром Андрєєвим створюється нова рака з чистого срібла, при-крашена зображенням релігійних сцен, які показували тортури та мученицьку смерть святої.

До інших святинь собору належали 15 перстенів витонченої ювелірної роботи, хрести з діамантами, ікони архістратига Михаїла та святої Варвари, у 1888 році під час розкопок під нашаруваннями ґрунту були знайдені реліквії - фрески 11 століття, іконостас церкви виконано майстром-різником Григорієм Петровим на кошти гетьмана Івана Скоропадського

Храм, як і людина, має свою долю, свої злети й падіння. За своє життя він зазнає величі, але, на жаль, відчуває і нищівні тортури. Проте на відміну від нас, грішних, воскресає й продовжує жити. Під час монголо-татарської навали Михайлівський Золотоверхий не зазнав особливих руйнацій, але на протязі дуже довгого часу він знаходиться у стані повного запустіння і являє собою страшне видовище. На повну реставрацію, у 1620 році, зважується ігумен Іов Борецький. Невдовзі собор повертає собі колишню велич. На початку 18 століття в резуль-таті, багато в чому, необдуманих надбудов та перебудов храм ледь не розколов-ся навпіл. Остаточного вигляду архітектурний шедевр набуває після реконст-рукції 1746 року - собор стає семикупольним. Наближалось буремне та криваве 20 століття…

26 червня 1934 року деякі кияни могли бачити страшну картину - під керівництвом ленінградського професора Фролова група робітників почала демонтаж фресок та мозаїк собору. Багато творів мистецтва в період 1934 -1936 років були грабіжницьким способом вивезені до Росії, або ж за безцінь продані іноземним державам. Іконостас храму знищено, така ж гірка доля спіткала і раку Варвари. Мощі святої, на щастя, вцілили. Їх перенесли спочатку до Десятинної церкви, а, згодом, до Володимирського собору. Після розбору Економічних воріт, у 1936 році, Михайлівський Золотоверхий було підступно вбито! А що ж далі? Для чого потрібно було руйнувати релігійну споруду? Відразу ж після знищення собору міська влада оголошує архітектурний конкурс на розбудову теперішньої Михайлівської. Було представлено безліч проектів, один помпезніщий та безглуздіший від іншого. Перемогу святкував ленінградський архітектор Лангбард, який запропонував спорудити дві симетричні будівлі Совнаркому, а між ними поставити стометровий!!! монумент вождю світового пролетаріату. В подальшому планувалося знести Софійський собор, скульптуру Богдана Хмельницького, фунікулер і створити гігантську площу для прийому парадів. Обмеженість коштів і світова війна не дали, на щастя, здійснитись цим наполеонівським намірам. Тривалий час на святому місці були клумба, площадка для вигулу собак…

Нове відродження та освячення Української Православної Святині

Радуйся, Михаіле, бо силами зла
ти ніколи не був переможений.
(Акафіст святому Архистратигу Божому Михаілу).

Наша українська історія має чимало заплямованих сторінок, "творцями" яких були вітчизняні політики і стратеги "кращого