У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Курсова робота - Церкви Києва
44
життя". Для того, щоб влаштувати рай на землі, було здійснено над православною душею українського народу чимало експериментів, один з яких - це руйнація наших українських православних святинь та наруга над ними. Вороги всього українського сподівалися, що знищенням храмів і національних святинь можна буде назавжди вибити з української свідомості такі святі поняття як духовність, православ'я, національну й етнічну самобутність нашого народу. Навіть у такій найближчій до нас країні, як Росія, чомусь менше було зруйновано храмів за доби вульгарного державного атеїзму, аніж в Україні.

Саме по нашій землі кілька разів за бурхливе XX століття прокотилися ці злощасні хвилі руйнацій храмів. Нищили їх тоді, коли українське село знемагало від голоду в жорстоких 30-х, ще одна хвиля припала на 60-ті роки. Чимало святинь було знищено навіть і в часи початків так званої перебудови. Історія руйнації Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря є досить показовою в цьому плані, оскільки йдеться про святиню всього українського народу. Чому так заповзялися всілякі "наркоми культури" руйнувати цей монастир? Вони прекрасно усвідомлювали, що це велика українська святиня, з якою наш православний люд протягом століть ототожнював свою приналежність до святого православ'я, де молився в часи скорбот, бід і страждань, які падали на голову не тільки окремо взятої людини, але незрідка й на весь український народ. Архангел Михаїл був повсякчасним покровителем і заступником величного міста Києва.

Це заступництво і стояння перед Богом начальника Небесних Сил наш народ відчував постійно. Саме тому великі київські князі так багато храмів і монастирів присвячували Архистратигу Михаїлу. У часи християнізації Руси-Украї-ни правителі перш за все ніколи не відокремлювали себе від Церкви. Тому Церква і держава на Русі були єдиним організмом; той час історики Церкви характеризують як період союзу Церкви і держави. Такий союз в ідеальному його розумінні був названий істориками церковного права "системою симфонії", або гармонії, згоди поміж Церквою і державою. Саме тому наші великі київські князі будували так багато храмів і наш християнський народ доручили заступництву Божої Матері та Архистратига Михаїла.

Спочатку князь Ярослав Мудрий будує Софійський собор, головний престіл якого присвячується Різдву Пресвятої Богородиці, а його син Всеволод, також великий київський князь, закладає 1070 року церкву "святого Михайла у монастирі Всеволожім (тобто своїм. - Авттг.) на Видобичі" і вже 1088 року її освячує [1]. Через два роки "освячена була Церква святого Михайла переяславська Єфремом, тої церкви митрополитом, який спорудив її великою", у вотчині того ж князя Всеволода [2].

Син Всеволода Володимир Мономах також збудував церкву на честь святого Архистратига Божого Михаїла в Городці Ос-терському 1089 року. Року ж 1108 "закладена була церква святого Михайла, Золотоверха, Святополком-князем, місяця липня в одинадцятий день"[3]. Цей великий київський князь, син Ізяслава І і внук Ярослава Мудрого, став фундатором Золотоверхого монастиря, в якому й був похований 1113 року.

Найбільшою святинею Михайлівського монастиря стали мощі святої великомучениці Варвари, привезені сюди дружиною князя Святополка, яка була дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина і носила в хрещенні ім'я Варвара. Ця святиня до останніх днів, до зруйнування Михайлівського собору, знаходилася в ньому. Знаменитий ігумен цього монастиря Феодосій Софонович у XVII столітті описав аж сімнадцять чудес від мощей святої великомучениці Варвари [4]. Історія Києво-Михайлівського монастиря знає й чимало інших дивних Божественних чудес, одне з яких записано в Никонівському літописі XVI століття під 1109 роком. Повідомляється, що на Михайлівській церкві з'явився невідомий птах "величиною з овна, і сяяв усілякими кольорами, і пісень безперестанно співав, і багато насолоди походило від нього, і сидів на церкві шість днів, і полетів, і ніхто ніколи вже не міг його бачити".

Сучасники вважали, що то був ангел, який в наступному році допоміг Святополку-Михаїлу і Володимиру Мономаху перемогти половців під час битви на річці Сальниці [6]. Михайлівський Золотоверхий, як і кожен княжий храм, мав свою історію. В домонгольський період про нього згадується кілька разів у контексті політичних подій та міжусобиць. Маємо в літописі лише згадки про поховання двох нащадків Святополка в цьому соборі. "У рік 6698 (1190) проставився князь Святополк, син Юріїв, шурин Рюриків, місяця квітня в дев'ятнадцятий день. І покладений він був у Церкві святого Михаїла Золотоверхого, що її спорудив був прадід його, великий князь Святополк (Ізяславич)" [7].

"Тої ж зими (1196) проставився благовірний князь Гліб туровський, шурин Рюриків, син Юріїв, місяця березня в сьомий день. І привезли його в Київ, і зустрів його митрополит київський Никифор, і ігумени всі, і князь великий Рюрик київський, і тоді провели його з узвичаєними співами. І жалкував Рюрик за шурином своїм, бо він був любим йому, і, опрятавши тіло його, положили його в Церкві святого Михайла Золотоверхого"[8]. Чималої руйнації Михайлівський монастир зазнав під час падіння Києва від монголо-татарської навали 6 грудня 1240 року. При цьому найбільш уцілілим залишився собор[9]. Нова згадка про Михайлівський монастир в післятатарську добу припадає на 1398 рік. У дарчій грамоті Печерському монастирю від 21 листопада 1398 року серед свідків названий "Святого Михаїла Златоверхого ігумен Стефан Переломило". Знову, більш як через двісті років після попередньої згадки, Михайлівський собор названо Золотоверхим.

З цього часу монастир все частіше згадується в різних письмових актових джерелах. Поступово можна вже встановити один за

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11