Церкви Києва - 16 пудів (262 кг), до 15 срібних та позолочених лампад, золоту лампаду з діамантовими т�...

Курсова робота - Церкви Києва

16 пудів (262 кг), до 15 срібних та позолочених лампад, золоту лампаду з діамантовими та перловими підвісками, оклад з діамантовим вінцем з ікони Архистратига Михаїла, чаші, панагії, срібні й золоті, з дорогоцінними каменями, нагрудні хрести. Большевицька комісія прийшла до монастиря ще й утретє, 19 квітня, і після детального обшуку знайшла золоту ікону, прикрашену діамантами золоту лампаду вагою до семи фунтів з діамантовим підвіском та 240 малими діамантами, близько 15 пудів (240 кг) срібла високої проби і 12 срібних лампад.

Всі ці дорогі речі щедро дарували монастирю протягом віків наші князі і гетьмани, російські царі і прості віруючі люди, які бажали таким чином жертвувати і прославляти Бога, небесного покровителя Архистратига Михаїла та святу великомученицю Варвару. Звичайно, більшість цих пожертв надходила тоді, коли віруючі люди отримували чудесні зцілення, благодіяння і намагалися таким чином подякувати Богові і Його угодникам. Наприклад, в іконостасі храму знаходилася ікона архангела Михаїла, намальована на плиті з чистого золота, обсипана діамантами та іншими дорогоцінними каменями, яку подарував собору 1817 року російський імператор Олександр І. В ризниці собору знаходилися також різні дорогоцінні церковні речі, зокрема ікона
Усікновення глави святої великомучениці Варвари, прикрашена зірками, фермуарами і трьома діамантовими перснями, які подарували цариці Анна Іванівна та Єлизавета Петрівна і київський комендант генерал-майор Петро Аракчеєв. Була там також і золота лампада з китицею із перлів та діамантів, дар цариці Катерини II [15].

Всі ці дорогоцінні церковні речі тепер прибрали до своїх нечистих рук безбожні більшовики, а за найменшу спробу зберегти, сховати від нечестивців святиню братія монастиря суворо каралася "за контрреволюцію". Невдовзі, після так званих "рейдів" со-вєтських конфіскаторів, ГІГУ заарештувало архимандрита Києво-Михайлів-ського монастиря Тихона, ієромонаха Інокентія та благочинного ігумена Серафима. Всім їм інкримінувалася провина незаконного переховування церковних речей, які підлягали конфіскації для "нужд голодающих". Слухання в даній справі було закінчене лише 24 травня 1922 року. Остаточний висновок був такий: совєтська влада конфіскувала все рухоме і нерухоме майно монастиря. 400 ченців, що жили в монастирі, були виселені з їхніх приміщень. Настоятеля монастиря архиєпис-копа Олексія, архимандрита Тихона і ризничного ієромонаха Інокентія було засуджено до 5 років примусових робіт. Благочинного ігумена Серафима і трьох інших осіб засудили умовно.

Про цей вирок навіть написала "Правда" в числі 117 за 28 травня 1922 року16. Остаточна руйнація Михайлівського Золотоверхого монастиря розпочалася 1935 року. Тоді навесні стали розбирати бічні бані собору. Залишки храму було повністю підірвано влітку 1936 року. Дзвіниці монастиря на той час вже не існувало, її зруйнували дещо раніше. Велику церковну святиню українського народу було пограбовано, сплюндровано і зруйновано, як і саму душу кожного із православних. Архистратиг Михаїл залишив свою обитель. Пішли поневірятися і мощі святої великомучениці Варвари. Спочатку вони знайшли пристановище в Андріївській церкві м. Києва, а потім у Володи-мирському соборі, де спочивають і донині. Ніяких урядових центрів на Михайлівській княжій горі збудовано не було, і те місце, де колись стояв величний Золотоверхий Михайлівський собор, залишилося пусткою, згодом на ньому було влаштовано спортивний майданчик. Опубліковане листування наркома освіти УРСР Володимира Затонського [17] яскраво змальовує його роль у знищенні пам'ятки.

Наркома дратувало те, що "учені любителі старого мотлоху" всіляко затягували справу знімання зі стін давніх мозаїк та фресок. Він погрожував, що час, відведений на цю складну операцію, спливає, і зрештою "може закінчитися тим, що доведеться обмежитися лише фотозйомками". Проте В. Затонський цілковито усвідомлював цінність мозаїк Золотоверхого собору. Коли до нього звернувся завідувач музейного відділу наркомату освіти РРФСР Ф. Кон з проханням віддати до Третяковської галереї мозаїки святого великомученика Димитрія Солунського та архидиякона Лаврентія, В. Затонський досить рішуче відмовив. Але, як відомо, святий Димитрій та кілька інших фресок все ж потрапили до Москви[18].

До сьогодні ці історичні реліквії знаходяться в білокам'яній, яка і не думає їх повертати. Більш як 60 років минуло з того часу, коли зруйнували Києво-Михайлівську Золотоверху святиню. Господь промишляв над нею, над нашим золотоверхим Києвом і багатостраждальним знедоленим українським народом. Дарувавши нам незалежність. Він доручив і нашому поколінню на зламі тисячоліть відродити наші віковічні святині. Чи бувають чудеса сьогодні, в цьому сучасному духовно убогому світі? Дуже часто запитують себе про це православні християни, але мало хто з них помічає, що відродження Михайлівського та Успенського соборів - це також чудо, видиме, послане нам з небес Самим Господом нашим і Спасителем.

Указ Президента України Леоніда Кучми про відтворення цих двох пам'яток-святинь став відправною точкою у святій справі відродження Михайлівського Золотоверхого монастиря. За два неповних роки з руїн постала спочатку дзвіниця Михайлівського монастиря, а потім і його собор - Золотоверхий. І Архистратиг Михаїл знову повернувся у свою обитель, у свій град. День Києва 2000 року залишиться вкарбованим у золоті й величні сторінки нашої української церковної історії. Заповнений київським людом майдан, перед дзвіницею, біля входу до монастиря, урочисто вишикувались єпископат Української Православної Церкви Київського Патріархату, духовенство, представники уряду, депутати, дипломатичний корпус, гості. Київський голова Олександр Омельченко починає урочисту церемонію відкриття відродженого Михайлівського Золотоверхого собору. До всіх звертається Президент нашої держави Леонід Кучма. Святійший Патріарх Київський і всієї Русй-України Філарет запрошує присутніх взяти участь в урочистому освяченні Михайлівського собору.
Уставні молитви, освячення трапези (престолу) собору, обходження зі святими

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11