мощами навколо храму - все це було звершено Предстоятелем Української Православної Церкви, Святійшим Патріархом Філаретом, у присутності Президента України Леоніда Кучми, Прем'єр-міністра України Віктора Ющенка, Голови Верховної Ради Івана Плюща, Київського міського голови Олександра Омельченка. Величний, гучний передзвін сповістив про нове народження Золотоверхої обителі. В цей день хотілося не думати про те, що колись така прекрасна святиня була розорена, не ординськими загонами, навіть не язичниками, а просто людьми без душі, совісті і віри. Прости їм. Господи!!!
Архимандрит ДИМИТРІЙ (Рудюк), намісник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря 2000 рік
Джерела:
[1] Літопис Руський. - К., 1989. - С. 106,127.
[2] Там само. - С. 127.
[3] Там само. - С. 162.
[4] Повесть о преславних чюдах святои ве-ликомученици Варвари // Феодосій Софонович. Хроніка з літописців стародавніх.-К., 1992. -С. 260-264.
[5] Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). - М.: Наука, 1965. - Т. IX. - С. 141.
[6] Михайлівський Золотоверхий монастир.-К., 1997. -С. 22.
[7] Літопис Руський. - С. 348.
[8] Там само. - С. 360.
[9] Михайлівський Золотоверхий монастир.С 27
[10] Там само. - С. 95-96.
[11] Шероцкий К. В. Киев. Путеводитель. -К., 1994. -С. 117.
[12] Киево-Златоверхо-Михайловский первоклассньїй монастьірь й его скит Феофания. -К., 1998. -С. 61.
[13] Михайлівський Золотоверхий монастир. - С. 141.
[14] Верига В. Конфіскація церковних цінностей в Україні в 1922 році. - К" 1996. - С. 74.
[15] Православньїе русские обители. - СПб., 1994. - С. 583-584.
[16] Верига В. Конфіскація церковних цінностей в Україні в 1922 р. - С. 74-77.
[17] Пам'ятки України. -1989. - № 1. - С. 41-44.
[18] Михайлівський Золотоверхий монастир. - С. 142.
Десятинна церква у Києві
«Володимир, живучи у законі християнському, вирішив побудувати церкву Пресвятої Богородиці. Та покликав для цього майстрів із Греції, і почав її зводити. А коли скінчив будівництво, прикрасив її іконами...»
"Повість минулих літ".
Охрестивши Русь, святий князь Володимир побудував у Києві перший у Давній Русі кам’яний православний храм — Десятинну церкву Пречистої Богородиці. Сьогодні місце, де ця святиня знаходилася, продовжує бути предметом пошани киян.
Дату закладення храму писемні джерела наводять різну. Що ж до освячення Десятинної церкви, то більшість літописів згадують цю подію під 996 роком.
Увійшовши тоді до храму, святий Володимир сказав: «Господи Боже! Поглянь із Небес, і побач, і відвідай Свій виноградник! І зроби, аби посіяне Твоєю рукою, тобто люди нові, серце яких обернув Ти, змогли пізнати Тебе, Бога Істинного!». Того ж дня князь видав наказ: «Ось, даю церкві цій Пресвятої Богородиці від майна мого та від міст моїх десятину!» Так і отримала церква ім’я Десятинної.
Як виглядав храм у ті часи, відомо лише у загальних рисах. Архітектурне вирішення окремих частин споруди історики уявляють собі по-різному, але вцілому певні, що храм був багатобанний, хрестоподібний по вісях найвищіх склепінь, оточений галереями, мав прикраси із мармуру, фрески, ікони, мозаїки. Зводячи церкву, князь зробив її центром укріпленої території Верхнього Києва, яку розширив у кілька разів. Раніше ділянка, відведена для будівництва храму, лежала зовні смуги укріплень. Біля храму постали нові князівські палаци, боярські садиби. Пізніше у межах фортеці, спорудженої Володимиром, зведуть і кілька церков та монастирів. Разом з Десятинною церквою вони створять довершений архітектурний ансамбль однієї з частин міста.
Земля, на якій Володимир заклав Десятинний храм, мала свою історію. За п’ять років до хрещення русичів тут стояв двір варяга Феодора та сина його Іоанна. Одного разу кияни-язичники вирішили принести у жертву своїм богам хлопчика або дівчинку. Жереб вказав на Іоана. Але Феодор відкрився, що вірує у Христа, та відмовився видати сина. Після того кияни вбили обох варягів прямо у їх домівці. Кров первомучеників Русі освятила місце майбутньої Десятинної церкви.
А коли храм вже стояв, князь Володимир поклав тут частину мощів святого священномученика Клімента, єпископа Римського. До віри цього угодника Божого обернув сам апостол Петро. Прибувши у Крим на заслання, святий Клімент продовжував проповідувати і тут, за що був страчений. Знайшовши мощі його, святі Кирил та Мефодій поклали їх у місті Корсуні. Коли ж Володимир прийняв тут хрещення, то взяв частку мощів у Київ. Поклав князь у Десятинній церкві і мощі своєї бабусі, святої рівноапостольної княгині Ольги, які переніс з місця первісного поховання. Коли ж упокоївся сам Володимир, його теж поховали у Десятинному храмі у мармуровій гробниці.
Разом із Софійським собором, зведеним за Ярослава Мудрого, Володимирового сина, Десятинна церква сприймалася як одна з головних святинь Русі. Воюючи між собою за київський стіл, нащадки синів Ярослава однаково шанували ці храми. Але іноді ворожнеча настільки затьмарювала серця, що князі грабували не лише простих киян, але і монастирі з церквами. Тому Десятинна двічі була пограбована самими русичами.
Та найстрашніше було попереду. Наприкінці 1240 року після тривалого штурму до Києва вдерлося військо монгольського хана Батия. Кияни вперто оборонялися, але сили були нерівні. Останній бій закипів навколо стін Десятинної церкви. Багато людей із майном у відчаї бігли на другий поверх або на самий верх храму. Склепіння, що існували вже 244-й рік і пам’ятали числені пожежі та землетруси, не витримали напруги та обвалилися і поховали усіх, хто зібрався тут.
1988 року на пам’ять загиблих у Десятинній церкві було встановлено цей кам’яний хрест. Стоїть він напроти стіни колишнього вівтаря. Але історія храму мала продовження.