/>
Коли у Києві знову завирувало життя, серед руїн Десятинної церкви було влаштовано невеличкий храм святого Миколи, епископа Мирлікийського. Саме у день його пам’яті, за словами одного з літописів, обвалилася стародавня церква.
Наприкінці XVI століття храм Миколи Десятинного опинився у руках уніатів, але 1635 року його повернув православним святитель Петро Могила, що був тоді митрополитом Київським. Згодом святитель вирішив розібрати цю стару церкву та розпочав будувати нову, на яку відказав у своєму письмовому заповіті значну суму грошей. Спорудивши храм, його освятили на честь Різдва Пречистої Богородиці. Церква складалася з кам’яної вежі, яка утворювала колись південно-західний кут Володимирового храму, та дерев’яного притвору.
1823-1826 років з ініціативи митрополита Київського Євгенія Болховітінова було проведено розкопки фундаментів домонгольської Десятинної церкви. З цієї події розпочалося систематичне вивчення залишків київської старовини. Церкву Різдва Богородиці розібрали та протягом 1828-1842 років спорудили нову Десятинну церкву за проектом архітектора Стасова. Великий кам’яний п’ятибанний храм був квадратним у плані, спирався на чотири стовпи та займав дві третини площі давньоруської церкви. На початку XX століття археологи знов повернулися до вивчення залишків Володимирового храму та дослідили фундаменти східної та північної стін, що не потрапили під нову церкву.
1934 року, у зв’язку з перенесенням до Києва столиці радянської України, нову Десятинну церкву було ліквідовано, після чого на її місці ще раз провели розкопки. Їх результати у поєднанні з матеріалами попередніх досліджень дозволили уявити приблизний вигляд храму X століття.
Андріївська церква
Коли Андрій навчав у Синопі і прибув у Корсунь, довідався він, що недалеко від Корсуня є устя Дніпра, і захотів відправитися в Рим, і проплив в устя дніпровське, і звідти відправився нагору по Дніпру. І трапилось так, що він прийшов і став під горами на березі. І ранком устав і сказав учням, що були з ним: " Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде місто велике, і спорудить Бог багато церков". І зійшовши на гори ці, благословив їх, і поставив хрест, і помолився Богу, і зійшов з гори цієї, де згодом буде Київ, і пішов нагору по Дніпру…" - так Нестор-літописець у своїй "Повісті врем'яних літ" розповідає цікаву легенду про перебування першого з апостолів Христа на київській землі. Чи було це так, чи ні, історія не знає, але легенда цікава.
Саме місце, де міг би бути апостол Андрій, згідно з описом Нестора практично не викликає ніяких сумнівів - це могли бути лише високі київські кручі на Подолі - місце живописне, яке надихає на роздуми про Бога.
Ще у XII-XIII на місці перебування апостола знаходилось декілька церков, які з тих, чи інших причин зникали майже безслідно. Остання церква, яка мала назву Хрестовоздвиженської згоріла 1677 року . 1690 року з'являється перша Андріївська церква, яка була дерев'яною, але згодом вона сама по собі розвалюється З тих пір на горі був установлений, т. зв. Андріївський хрест. В середині 18-го століття на замовлення імператриці Єлизавети розпочинається будівництво. Існували декілька проектів нової церкви, але перевагу віддали італійцю Бартоломео Расстреллі. Усі роботи за проектом Расстреллі виконував архітектор Іван Мічурін , який суттєво доповнив італійського творця шедеврів. Цікаво, що деякий час будівництво не розпочиналось, бо зіткнулось з несподіваною перепоною - священики зовсім не бажали знімати освячений хрест, який усе ще стояв на горі та чинили цьому акту всілякі перепони. Але так чи інакше 1749 року храм почав будуватись. 1767 року церква почала свою діяльність.
Хоча, власне, не можна назвати Андріївську церкву, справді церквою в повному розумінні цього слова. За всю свою історію роки коли вона виконувала свою пряму функцію можна перелічити на пальцях однієї руки. Невдале місцезнаходження і, внаслідок цього, загроза постійних зсувів - ось ті причини, які ставили Андріївську на межу повного знищення. Уже 1787 року, після смерті Єлизавети, храм приходить майже в повне запустіння. Лише за втручання російської імператриці Катерини церкву вдалося врятувати. 1843 року внаслідок сильного зсуву церква дає тріщину. Потрібна була негайна реставрація, яку і зробили, щоправда, втративши при цьому деякі елементи Расстреллі. На початку 20-го століття храм знову стикається з тими ж проблемами. Його повна реставрація за кресленнями Расстреллі була здійснена Володимиром Ніколаєвим у 1900 році. Як це не дивно, але під час нищівної боротьби з релігією собор устояв, можливо тому, що сталінські "сатаністи" вважали, що природа сама зруйнує шедевр, але вона виявилась безсилою. Останнім часом Андріївська церква була відреставрована і зараз працює як музей.
Інтер'єр храму дуже пишний. Ось як його описує Зоя Шамуріна дослідник київської старовини початку 20-го в своєму довіднику "Київ": "…Высокій иконостасъ - ярко красный, испещренный золотыми узорами рам вокругъ иконъ, капителями на поддерживающих его колоннахъ. Каждая рама вокруг иконы поражает изяществом отделки, вычурной красотой изогнутых, беспокойныхъ линій; надъ рамами, надъ царскими дверями, на верху иконостаса - изваянныя головки и фигуры ангеловъ, больше похожих на шаловливыхъ, эжизнерадостных купидоновъ.
Вызывающе яркий красный иконостас, белыя легкіяя стены, изобиліе золота и серебра… - как все это красиво!…, но как во всем этом мало храма, как это мало располагает къ молитвенному сосредоточенному настроению!"
Храмъ-дворецъ, изящный и радостный - прелестный памятникъ легкомысленнаго века, когда люди разучились молиться…"
До головних святинь церкви належала частка мощів Андрія Первозваного, які були привезені