Володимирський собор

Ідею побудови в Києві храму на честь рівноапостольного князя Володимира подав митрополит Філарет Амфітеатров. 1852 року, після відповідного указу російського царя, розпочалось збирання коштів, яке тривало майже сім років і закінчилось 1859 року. Проте, зібраних 100000 карбованців явно не вистачало для грандіозного, тринадцяти купольного, проекту Івана Штрома, тоді архітектор Павло Спарро розробив проект з сімома куполами, але сам Спарро від реалізації своєї ідеї відмовився. Лише 1862 року, під керівництвом Олександра Беретті, розпочалось будівництво нового храму. Але пригоди на цьому не закінчились - через 4 роки після початку будівництва майже готова споруда під власною вагою, внаслідок інженерних прорахунків, дала тріщину. Будівництво законсервували на досить довгий час. Лише під час візиту до Києва у 1875 році російського царя Олександра, який дав наказ про продовження робіт, справа, нарешті, зрушила з мертвої точки. Автором нового проекту став Володимир Ніколаєв. Будівництво було майже завершено у 1881 році, але у 1890 довелося , для попередження проникнення ґрунтових вод, проводити дренажні роботи. Після закінчення робіт по оздобленню інтер'єру, у серпні 1896 року, собор було освячено. Таким чином від появи ідеї до її реалізації пройшло майже 44 роки.

Інтер'єр Володимирського собору проектував Адріан Прахов. В розписах іконостасу приймали участь Віктор Васнецов, Михайло Нестеров, Михайло Врубель (щоправда йому належать лише розписи деяких орнаментів) та ін.На роботи по розпису храму було витрачено майже 300000 карбованців, але ті хто хоч раз побував у Володимирському соборі зрозуміє, що таке творіння безцінне.

Після Жовтневої революції храм було перетворено на філіал Музею історії релігії, т.зв. "Антирелігійний музей". Дзвони собору було знято і переплавлено, така ж гірка доля спіткала і багато безцінних речей, до того ж іконостас храму та розписи поступово приходили в жалюгідне становище. В середині 30-х років Володимирський стає притулком для багатьох реліквій Києва. Наприклад, мощі святої Варвари, після знищення спочатку Михайлівського Золотоверхого, а потім і Десятинної церкви, були перенесені саме сюди. В післявоєнний час, та в т.зв "добу застою" собор знову почав діяти. Діє він і зараз, хоч і належить не визнаній, поки що, церкві Київського патріархату.

Софійський собор

Точну дату збудування головного собору України-Руси до цих пір не встановлено. Дискусії ведуться навколо 1017 та 1037 років. Остання дата, на мій погляд, найбільш імовірна, тому що в 1017 році князь Ярослав Мудрий, засновник храму св. Софії, ще не настільки вкоренився на київському престолі аби будувати величні храми. За підрахунками спеціалістів будівництво тривало 2-2,5 роки і в ньому приймало участь 40 майстрів та 80 помічників. Архітектурно храм схожий на Софійський собор у Константинополі, бо Ярослав і майстрів для будівництва спеціально "викликав" із столиці Візантії, але Софія київська має свій, притаманний лише їй, колорит та неперевершену красу. З початку свого існування собор почав діяти як головний центр київської митрополії, саме тут проводились князівські прийоми найповажніших послів, тут знаходилась велика бібліотека Ярослава Мудрого.

Пишною окрасою внутрішнього оздоблення храму були і є мозаїки , зокрема, найвідоміша з них Богматір-Оранта, т.зв. "Нерушима стіна" (у Києві існує повір'я, що доки стоїть Оранта, доти стоїть і Київ). Трохи нижче, під "Нерушимою стіною" знаходяться мозаїки "Євхаристія", "Святительський чин" , головна купольна мозаїка "Христос Пантократор", всього ж мозаїки собору займали площу бл. 640 кв. м.. В набагато гіршому стані до нас дійшли фрески св. Софії, найвідоміші з них "Зустріч Марії та Єлизавети", "Жертвоприношення Авраама", "Діти Ярослава Мудрого", зображення апостола Павла, святого Григорія Богослова та інші.

Некрополь собору нараховував більш ніж 100 поховань. До наших часів дійшов саркофаг з останками Ярослава Мудрого, могила Володимира Мономаха та ще декількох князів та митрополитів.

До головних святинь собору належали: привезене з Константинополя княгинею Ольгою розп'яття, царствений вінець, подарований Володимиру Мономаху візантійським імператором, тобто знаменита "шапка Мономаха". До числа святинь належала кисть руки великомучениці Варвари, щелепа Хрестителя Русі Володимира

Із самого початку існування Софія Київська зазнавала декількох набігів та пограбувань Вже 1169 року суздальський князь Андрій Боголюбський нападає на Київ і приносить суттєву шкоду храму. В 1180 році Софія ледь не згоріла під час великої пожежі. Монголо-татарські орди, пограбували собор, але не знищили і, що найголовніше храм продовжував діяти, але поступово занепадав. Після Берестейської унії софійський собор переходить до рук уніатів. Кардинальний поворот у долі храму здійснює митрополит Петро Могила, який відбирає його в уніатів і розпочинає капітальну реставрацію, яку в з 1633 року проводить італійський архітектор Октавіано Манчіні. В 1688 році на кошти гетьмана Івана Мазепи реставраційні роботи продовжуються. Сучасного ж вигляду св. Софія набула в 1740 році після останньої реставрації. Тільки дивом собор пережив страшну епоху тотального "мракобіства" та "сатанізму". В 30-х роках 20-го століття виникла ідея про розбиття на його території парку "Героїв Перекопу" і лише ціною надзусиль деяких учених, які запропонували відкрити в соборі "Антирелігійний музей", святиня вижила. З 1934 року на території собору і Софійського монастиря розпочинає діяльність заповідник. Вже через рік іконостас храму було знищено, деякі цінні