Мета роботи: концептуально окреслити закономірності та форми взаємодії релігії і науки, визначити історичні та актуальні особливості такої взаємодії, її вплив на духовно-соціальний розвиток людства та його цивілізаційні перспективи. Цією метою визначаються головні завдання роботи: 1) у порівняльному ракурсі розглянути специфіку та спільні характеристики релігії і науки як форм духовно-творчого освоєння людиною світу; 2) виявити логіку історичної взаємодії між наукою і релігією, окреслити цивілізаційні особливості їх співвідношення в соціумі та культурі; 3)визначити основні тенденції, суперечності та перспективи співпраці науки і релігії в руслі новітніх духовно цивілізаційних процесів. Цим визначається структура роботи.

Методологічний інструментарій роботи становлять загальнофілософські та специфічно релігієзнавчі методи, зокрема, принципи системності, історизму, порівняльної типологізації тощо. Автор керується настановами дослідницької незаангажованості, об’єктивності, толерантності.

1. Релігія і наука як форми духовно-творчого освоєння

людиною світу: порівняльний контекст

Сьогодні, навіть не озброєним оком можна побачити стрімкий розвиток та поширення різноманітних релігійних вчень ( наприклад, в одному лише християнстві налічується понад 2 тисячі різних угруповань, сект та церков), особливо гостро відчувається зацікавленість в релігійно-культурних надбаннях сходу. Разом із тим, два останні століття наука рухається в перед не маленькими шажками, а вже великими стрибками. Складається враження, що наука спроможна пояснити все, а релігія залишається на тому ж самому місці наївних уявлень. Але для людей віруючих їх релігія є втіленням чогось надприродного. Саме тому актуальним питанням сьогодення є проблема співвідношення наукового знання і релігійного досвіду. Особливо цікавим питанням є приналежність провідних науковців до тої чи іншої релігії.

Отже чи можуть наука і релігія співіснувати поряд і йти шляхом взаємодії? Для того щоб відповісти на дане питання потрібно розглянути їх в загальних рисах, що дасть змогу скласти загальну картину взаємодії.

Релігійний світогляд – загальне поняття для значного числа різноманітних систем світорозуміння і світовідношення, історично існувавших в рамках чисельних релігій. З виникненням релігійного світогляду співпадає і поява особливої групи людей, які виступали в ролі систематизаторів , хранителів релігійних ідей і традицій. Релігійний світогляд демонструє надзвичайно ефективну взаємодію двох світоглядних рівнів – буденного і теоретичного. Умовою міцності, швидкого поширення і "популярності" того чи іншого світогляду є те, наскільки він укорінений на рівні буденної свідомості, наскільки він відповідає образу життя людей, їх культурі, рівню знань, потребам. Релігійне рішення світоглядних проблем, завдяки своїй образно-наочній формі, є доступним для засвоєння на буденному рівні свідомості.

Головним способом засвоєння релігійного світогляду виступає віра, яка переходить нам від минулих поколінь у всьому історично – культурному контексті і спирається на особистий досвід людини. Практика ж культових дій оперує механізмами формування і підсилення цієї віри відносно особливостей буденної свідомості. На рівні теоретичного знання, теології відбувається процес систематизації і оновлення світогляду у відповідності до змін, яки відбуваються як в самому житті, так і в області знання й розвитку культури в цілому.

В контексті різноманітних релігійно-світоглядних ідей існує ряд спільних фундаментальних ідей: творення світу Богом (креаціонізм), предопреділення Богом подій, які відбуваються в світі (провіденціалізм), душі як особливої сутності людини, зв’язку людини з Богом, воскресіння і посмертного існування.

Філософський світогляд (в тому числі і науковий), на відміну від міфологічного і релігійного, розвивається на рівні теоретичної свідомості. Як і релігійний, філософський світогляд виступає в чисельних різновидах. Він пов’язаний з природничими та суспільними науками. Науково – філософський світогляд представляє собою теоретичний рівень свідомості, і крім всього в своєму специфічно - понятійному вираженні не може бути просто так перенесений на буденний рівень.

2. Специфіка релігійної антропології і проблема антропогенезу.

Специфіка релігійної антропології полягає перш за все в тому, що сутність, існування, природа, місце людини в світі розуміються перш за все виходячи з визнання вищого сакрального першоначала (духів, богів, божеств чи єдиного особистого Бога) і його особливих стосунків з людиною. В юдаїзмі, християнстві та ісламі Бог наділяється здатністю творити з "нічого" і одним зусиллям думки. Так само і в ряді східних релігій існують уявлення про всемогутнє породження всемогутнім першопочатком (Брахман, Дао, Алі-Будда і т.п.) світу і людини. Уявляючи богів подібних до себе, людина визнає себе їх творінням.

Згідно Біблії, людина – вінець творіння, образ і подоба Божа ( Буття 1:26-27., 1 Кор. 11:7) поставлений над тваринами і рослинами, він має піклуватись про них, обробляти землю, і нести відповідальність за життя на ній (Бут. 1:28; 2:15; Пс. 8:7—9). Зразком для християнської антропології стало визначення Василя Кесарійського (330 — 379): "Людина є розумним творінням божим, створене за образом його творця", "тварина, яка отримала повеління стати богом". Саме в такій формі розумілась свобода людини, її здатність до самовизначення, до вищих духовних цінностей, її совість і відповідальність. Подібні уявлення притаманні і іншим релігіям. Так наприклад в Корані людина мислиться як "намісник" Бога на землі. (2:8), обдарована вищими знаннями (2:29-32). В буддизмі людина займає особливе місце в ієрархії всіх істот, тому, що тільки людина здатна розірвати окови сансари і досягнути нірвани, стати Буддою. В такій сакралізованій формі релігійні вчення про людину описують положення індивіда в суспільстві, його можливості, міру соціальної свободи, становлення особистості. В буддійській, християнській, мусульманській антропологіях містяться вчення про єдність всього людського роду.

Втрачена сакральна єдність стає ідеалом людського вдосконалення, розуміється як призначення людини. Спасіння, примирення з Божеством стають смислом