Інакша ситуація склалась в наукових колах. Після того, як праці анатомів і зоологів довели схожість організму людини з організмом мавпи, К. Ліней (1707 —1778) включив його в ряд приматів, виділений в класі ссавців. В 1871 р. З’явилась книга Ч. Дарвіна (1809—l882) "Виникнення людини і статевий підбір", в якій до проблеми антропогенезу застосовується еволюційна теорія. Ще в XIX ст. теологи поступово стали переходити від заперечення цієї теорії з позиції біблійного фундаменталізму до переосмислення. Багато провідних богословів прийняли еволюційну теорію і намагались інтерпретувати її в дусі деїзму і пантеїзму. Більшість теологів підтримують концепцію модернізованого креаціонізму, згідно якій Бог існує в самій природі, і через її посередництво керує процес розвитку від нижчого до вищого, від найпростіших живих істот до людини. Тим не менш всі наголошують на особливої божої дії. Енцикліка папи Пія XII (1876-1958) “Humani generis” (1950) вимагає вірити в те, що душа людини створюється Богом. В цьому документі заперечується полігенізм – концепція виникнення людини в різних місцях планети, як не узгоджена з Біблією і церковним вченням про першорядний гріх. Теологи – прибічники "наукового креаціонізму" – стверджують, що еволюційним гіпотезам недостає фактичних обґрунтувань. На їх думку, сучасні палеонтологічні данні не можуть підтвердити походження людини від доісторичних вищих мавп.

До числа найважливіших функцій науки відноситься передбачення. У свій час з приводу цього питання блискуче висловився В. Освальд: “...Проникливе розуміння науки: наука - це мистецтво передбачення. Вся її цінність у тому, якою мірою й з якою вірогідністю вона може вгадати майбутні події. Мертво всяке знання, що нічого не говорить про майбутнє, і такому знанню повинне бути відмовлене в почесному званні - наука”.

На передбаченні фактично ґрунтується вся практика людини. Включаючись у будь-який вид діяльності, людина заздалегідь припускає (передбачає) одержати певні результати. Діяльність людини у своїй основі організована й цілеспрямована, і в такій організації своїх дій людина опирається на знання. Саме знання дозволяють йому розширити ареал свого існування, без чого не може тривати його життя. Знання дозволяють передбачати хід подій, оскільки вони незмінно включаються в структуру самих методів дії. Методи характеризують будь-який вид діяльності людини, і в їхній основі лежить вироблення особливих знарядь, засобів діяльності. Як вироблення знарядь діяльності, так і їх “застосування” засновані на знаннях, що й дає можливість успішно передбачати результати цієї діяльності.[31 с.305]

Говорячи про передбачення, необхідно також мати на увазі його відносний характер. Майбутнє відкрите, воно завжди в чомусь непередбачене. Як говорять дорога в майбутнє вимощена випадками, і його аналіз вимагає безперервних зусиль, постійного оволодіння новими проявами випадку. Наявне знання становить основу передбачення, а практика веде до безперервного уточнення, розширення цих знань. Освоєння нової практики містить у собі й лінію спадковості, і облік новизни. Мистецтво передбачення й опирається на ці компоненти в діяльності людини.

3. Релігія й наука в природничо-наукових знаннях

Успіхи природничих наук і досягнення техніки, що опираються на них, очевидні й приголомшливі. Завдяки науково-технічному прогресу зблизилися країни й континенти, складається цілісний світовий торгово-господарський простір, росте розуміння того, що всі народи живуть у єдиному "будинку" під назвою Земля. Одночасний розвиток науки й техніки дав в руки людству такі потужні сили, нерозумне використання яких може призвести до знищення життя на Землі в результаті термоядерного конфлікту або екологічної кризи. На різних регіональних конгресах, симпозіумах і інших зустрічах ставиться й обговорюється питання про те, чому розвиток природничих наук і техніки може приводити до наслідків, несприятливих для людини. Представники релігійних організацій, відповідаючи на це питання, убачають головну причину у світоглядних орієнтаціях науки й учених, у відокремленні науки від релігійного світогляду й, отже, вважають, що кардинальне вирішення цих проблем може бути досягнуте тоді, коли наука стане органічною частиною релігійного світогляду, як це було в колишні часи. [8 с.58]

Розвиток природничо-наукових знань у рамках релігії на зорі людства.

Нагромадження практичних знань про навколишній світ на зорі історії відбувалося в рамках міфологічного, a потім і пануючого релігійного світорозуміння.

Емпірично знайдені найбільш ефективні прийоми полювання, обробки землі й створення знарядь закріплювалися авторитетом релігії як дані з вищого світу настанови. Виділення помірної праці спочатку здійснювалося в системі релігії, і її інститути - храми, монастирі - ставали також місцем нагромадження й зберігання знань, їхньої фіксації в письмових джерелах. Історія культури свідчить, що древні цивілізації Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю виробили велику кількість математичних, астрономічних, медичних і інших знань, які були включені в різні види релігійного світогляду. Як свідчать історики, саме на жерцях Древнього Єгипту лежав обов'язок сповіщати про розливи Нілу. Медичні рецепти, що зберігаються в книгах, написаних у тибетських монастирях, очікують своєї всебічної наукової експертизи.

Теоретична свідомість як оперування поняттями, ідеями (а це необхідна умова виникнення науки) також спочатку формувалася в рамках релігійного світогляду. Першою галуззю науки як теоретичного знання історики вважають математику і її формування пов'язують із піфагорійською школою. У піфагореїзмі поняття числа здобуває особливий метафізичний статус, і проникнення в природу числа могло мислитися як особливий шлях осягнення сутності світу. Число перетворювалося