Очевидно, вакуум відіграє роль базової форми матерії. На самій ранній фазі еволюції Всесвіту саме йому приділяється провідна роль. Екстремальні умови «початку», коли навіть простір-час був деформований, припускають, що й вакуум перебував в особливому стані, що називають «помилковим» вакуумом. Воно характеризується енергією гранично високої щільності, який відповідає гранично висока густина речовини. У цьому стані речовини, в ній можуть виникати найсильніші напруги, негативний тиск, що рівносильний гравітаційному відштовхуванню такої величини, що і спричинило стрімке розширення Всесвіту - Великий вибух. Це й було першопоштовхом, «початком». З початком стрімкого розширення Всесвіту виникає час і простір. За різними оцінками період «роздування» займає неймовірно малий проміжок часу - до 10-33 сек. після «початку». Він називається інфляційним періодом. За цей час Всесвіт встигає роздутися до гігантського «міхура», радіус якого на кілька порядків перевищує радіус відомого нам Всесвіту , але там практично відсутні частки речовини. Це ще не те розширення, про яке ми говорили, а передумова до нього. До кінця фази інфляції Всесвіт був порожній і холодний. Але коли інфляція скінчилась, Всесвіт раптом став надзвичайно гарячим. Цей сплеск тепла обумовлений величезними запасами енергії, укладеними в «помилковому» вакуумі. Коли цей стан вакууму розпався, його енергія вивільнилася у вигляді випромінювання, що миттєво нагріло Всесвіт до 1027 К. За даних умов, починають формуватись галактики, зірки та планети.

Формування землі, за науковими даними починається приблизно 8 – 12 млн. років тому. Спочатку вона мала форму газоподібного утворення, і мала величезну температуру. Поступово охолоджуючись, вона приймає вигляд приблизно схожий до сучасного. Далі проходять цілі епохи, де відбувається формування атмосфери землі, копалин, материків тощо. Під час наступних епох і періодів, відбувається формування рослинного, а потім і тваринного світу.

Висновок

Важливе значення для взаєморозуміння між богословами й ученими, як вважають багато християнських богословів, для теології має принцип додатковості.

Як відомо, відповідно до квантової механіки, неможливо одночасно отримати точну інформацію про швидкість і координати частки. Щоб отримати цілісну інформацію фізики використовують принцип додатковості, висунутий Н. Бором для тлумачення пізнавальної ситуації, що виникла у квантовій механіці.

Р. Рассел звертає увагу на те, що, згідно Н. Бору, ми не можемо говорити про природу, незалежну від виміру, і ми навряд чи коли-небудь довідаємося, яка вона сама по собі. Тому неправомірно поширювати наші способи її вивчення на неї саму. Додатковість, таким чином, є неминучим і нездоланним обмеженням, накладеним на наукове пізнання.

Багато теологів уважають побудову єдиної цілісної картини світу цілком можливим, хоча вони й усвідомлюють те, що це дуже непроста справа. Для реалізації даного завдання вони вважають за необхідне об'єднання релігійного й наукового шляхів пізнання дійсності.

На думку цих теологів, наукові теорії мають великі ресурси, які можна плідно використовувати в теологічному дослідженні. Як підкреслював Іоанн Павло II, для адекватної реалізації цих ресурсів теологи, безсумнівно, повинні бути обізнаними в науках. Потрібно знайти шлях до згоди й конструктивної взаємодії, що дає можливість створення єдиної, погодженої адекватної картини світу.

Але при цьому варто зазначити, що взаємодія між наукою і релігією може призвести й до негативних наслідків: звеличення одної, і приниження іншої сторони. При діалозі між релігією і наукою треба пам’ятати, що вони є світоглядними формами, які відрізняються одна від одної в багатьох аспектах, і тому співпраця має бути "об’єднанням" а не "приєднанням" одної сторони до іншої.

Звичайно, варто погодитися з тим, що наука більш об'єктивна, ніж релігія; що факти, якими оперує релігія, істотно відрізняються від наукових і можливість їхньої експериментальної перевірки набагато більше обмежена. Щоб теологія була життєвою, здатною до розвитку й удосконалювання, до формування адекватного світогляду, потрібно визнати необхідність її постійного контакту з наукою.

Список літератури

Августин Аврелій. Сповідь.// http://philosophy.allru.net

Ансельм Кентерберийский. Об Истине.// http://philosophy.allru.net

Атеизм и духовная культура. Под ред. В.А. Зоца. - К., 1985. - 437с.

Біблія.

Бичко А.К.. Історія філософії. – Київ: "Либідь", 2001. - 406 с.

Богомолов А.С. Античная философия. - М., 1985. – 378с.

Бродецький О.Є.. Релігія у світлі любові до мудрості.// Людина і світ. – 2004. - №9. – с.26-30.

Владимиров С.В. Разум против догмы. - М.,1986.- 164с.

Гегель Г.В.Ф. Наука феноменологии духа.// http://philosophy.allru.net

Горфункель А.Х. Философия епохи возрождения. - М.,1980. – 298с.

Г. Франкворт. В предверии философии. - М., 1984.- 235с.

Декларації про свободу совісті // Релігійна свобода – 2002. - №4. – с.103-109.

Докаш В.І., Лешан В.Ю. Загальне релігієзнавство. - Чернівці: Рута, 2004. – 376 с.

Закович М., Колодний А. Освіта в контексті свободи совісті. \\ Релігійна свобода - 2004. -№6. – с. 97-100.

Кант И. Грезы духовидца, поясненные грезами метафизики// http://philosophy.allru.net