Польська влада перешкоджала діяльності “Просвіти”, під різними приводами відкладала реєстрацію нових філій та читалень. Але, незважаючи на труднощі, товариство організувало широку мережу розповсюдження української книги: проводилися виставки – ярмарки книг, організовувалися “мандрівні” бібліотеки, розсилалися книги поштою, проводився різний книгообмін з іншими регіонами України.

Вся ця робота давала свої результати. В перше десятиріччя нашого століття читальнями “Просвіти” було охоплено 85% населених пунктів краю. У Середньому Березові вперше порушив питання про відкриття читальні “Просвіти” в 1922 році уродженець села, студент-богослов духовної семінарії Михайло Сулятицький, який звернувся з листом до головного відділу товариства у Львові з проханням дати поради щодо цього почину. В скорому часі – протягом тижня – Михайло Сулятицький отримав 5 примірників Статуту і книжечку “Просвіта до українського народу”, в якій містилися відповідні поради. Але чомусь у той час читальня не була заснована. Про це все ми дізналися з матеріалів Центрального Державного історичного архіву у місті Львові.

У 1926 році парох села Юрій Генсьорський, війт Іван Сулятицький та Микола Левицький повідомили воєводство в Станіславі про намір заснувати читальню “Просвіта” в Середньому Березові. Саме з того часу починається діяльність середньоберезівської читальні “Просвіта”. У 1927 році читальня вже мала власну печатку, створювала бібліотеку з дарованих та закуповуваних книг, передплачувала часописи “Громадський колос” та “Новий час” діяла сільськогосподарська кооператива “Сила”. У цьому ж році відпоручникам від сільської просвіти на загальні збори Матірного товариства у Львові був обраний отець Генсьорський.

Незважаючи на відсутність будинку читальні та заборону польських властей, у стодолі Івана Ігнатюка, де влаштували імпровізовану сцену, було поставлено більше десятка п’єс: “Знахарка Солоха”, “Сатана в бочці”, “Чорт не жінка”, “Знімчений Юрко”, “Пещена дитина”, “Захотіла пана, втратила Івана”, “Свідки”. Всі кошти від вистав, з коляди, членські внески збиралися на будівництво читальні. Чимало допомагав і сільський гурток Союзу України. Березівський газда Іван Клим’юк в кінці 20-х років передав безплатно земельну ділянку в центрі села під будівництво, але будова розпочалася лише в 1934 році.

Головою читальні в перші роки був Микола Левицький, заступником – Володимир Сулятицький, писарем – Дмитро Мошкович, скарбником – Микола Ігнатюк, бібліотекарем – Анна Ігнатюк, господарем – Іван Ігнатюк.

З новою силою закипіла просвітницька робота в 1936 році, коли був зведений будинок читальні, який будувала вся громада. В той час читальня нараховувала 172 члени. Під керівництвом Василя Симчича – пізніше відомого актора і режисера – працювали драматичний та самоосвітні гуртки. Діяв гурток “Сільський господар”, заснований у 1935 році, велася хроніка читальні.

Головою “Просвіти” в той час був Василь Жураківський, член гуртка “Рідна школа” в Нижньму Березові, заступником – Петро Негрич, Степан Арсенич, сільський вчитель – інтелегент, виконував обов’язки вчителя з 1929 року, скарбником був Петро Брустурняк, господарем – Василь Ігнатюк. Членами комітету читальні “Просвіта” в різні роки, крім згадуваних, обиралися Петро Сулятицький, Іван Стріпачук, Іван Геник, Ілько Симчич, Петро Бодруг, Михайло Малкович, Степан Ігнатюк, Микола Симчич, Степан Урбанович.

Відомо, що у 1938-1939 роках на території Березова проводилася пацифікація – поляки арештовували активних людей, знищували українські книги. Зараз важко сказати, як вдалося зберегти в той час книги бібліотеки, але в 1942 році, за свідченням колишніх членів “Просвіти” бібліотека була досить великою. Драматичний гурток продовжував свою роботу і після розпаду Польщі, коли Галичину захопила радянська армія і в1940 році посів перше місце в огляді серед драмколективів Станіславської області. Саме тому, стверджує Іван Кузич – Березовський в “Автобіографії”, в лютому 1941 року до Середнього Березова приїжджали режисери з Київської кіностудії імені Олександра Довженка для зйомок масових сцен до кінофільму “Олекса Довбуш” за участю членів середньоберезівського драмгуртка та, фільм не був створений через те, що почалася війна. В час німецької окупації роботою гуртка керував Микола Симчич.

Роки віддаляють нас від минувшини. Більшість з цих людей вже померли, та залишили вони після себе згадку про добрі справи, які є гідними для наслідування. Нехай ці слова будуть даниною пам’яті померлим та шаною – живим.

1996 рік для Середнього Березова був ювілейним – виповнилося 70 років з часу заснування читальні “Просвіта” та 60 років – відколи побудовано будинок читальні, який зберігся донині і служить людям.