Новые материалы и опыт исторической реконструкции. – М.: Наука, 1979. – 174с. Коростовцев М. А.110 Хрестоматия по истории Древнего Востока: В 2ч.: Ч. 2 // Под редакцией Коростовцева М. А. – М.: Высшая школа, 1980. –256с.0
Звичайно, що кожна релігія має свою священну книгу. Для
зороастрійців це є Авеста, яка і є основним джерелом вивчення вірувань стародавніх іранців. Саме тому ця книга заслуговувала і заслуговує найбільшої уваги. Бо вона є історичним, богословським та культовим джерелом зороастрійців. На жаль, до нас з 21 книги дійшли лишень їх фрагменти, а збереглась лишень одна – Вендідат. Аж у XVIII ст. про Авесту дізналися в Європі завдяки Анкетілю Дюперрону, який і видав її французькою мовою, а пізніше і німецькою. Найкращим російським аналогом є видання, здійснене Маковельським А. О.11 Маковельский А. О. Авеста. – Баку: Издательство Академии наук АССР, 1960. – 144с.
Тому метою роботи є висвітлити історичні та релігійні передумови виникнення зороастризму; дослідити його як першу дуалістичну релігію обгрунтувати культові, ритуальні та обрядові звичаї послідовників Заратуштри.
З виділеної мети випливає ряд поставлених у роботі завдань:
дослідити походження зороастризму;
визначити історичність особи пророка Зороастра;
вивчити основні аспекти вчення Заратуштри;
охарактеризувати культові обряди, звичаї та ритуали зороастрійців;
виділити в релігії Авести вчення про дуальність світу;
проаналізувати вплив релігії на інші вірування.
Соціально-економічні, історичні та релігійні передумови виникнення зороастризму.
Культ протоіранської релігії
У ще більш давні часи предки іранців і індійців-індоаріїв складали один народ, який називали протоіндоіранцями. Вони – гілка індоєвропейської сім’ї і жили в південних степах і на схід від Волги. Вірогідно, що вони були напівкочівниками. Їх суспільство ділилося на дві головні групи: жерці-священнослужителі і пастухи-воїни. Умови життя були постійні та майже незмінні, що з IV – III тис. до н. е. вони сформували таку стійку релігійну традицію, що елементи її збереглись і до наших днів у брахманів Індії і зороастрійців Ірану.
Відділення давньоіранських племен від давньоіндійських відбулося, напевно, на початку III тис. до н. е. Поступово побут удосконалювався; з пастухів іранці перетворилися у воїнів-завойовників, настає так званий “героїчний вік”. В древніх писаннях говорилося, що ці воїни уподібнювалися божественним істотам, які на колісницях, опоясані зброєю, боролися за краще життя.
В ту епоху культ, як правило, був більш стійким, ніж релігійні уявлення. І справді, основні об’єкти зороастрійського культу (вода і вогонь) сьогодні ті ж, що і в пастухів кам’яного віку. Вода для протоіранців відігравала найважливішу роль. Вони ототожнювали воду з богинями (Апас), молились і здійснювали їй возлиття – “заотра” (приношення, жертвоприношення). Число “три” було святим для протоіранців; і тепер воно є організуючим началом у багатьох обрядах зороастризму. Три складові частини возлиття символізують царство рослин і тварин, напоєних водою. Це возлиття, в свою чергу, повинно повернути цим царствам ту життєву силу, яку вони віддали, щоб зберегти їх чистими і корисними.
Вогонь, як другий об’єкт культу, також був істотним для жителів степів. Він був джерелом тепла, на ньому готували їжу; його старалися ніколи не згасити. Культ вічного вогню був розповсюджений серед індоєвропейців, які бачили дещо божественне в полум’ї. Зороастрійці називали його Атар, а брахмани – Агні. Вони також здійснювали приношення з трьох елементів і вогню, яке складалося з сухих чистих дрів, благоговій і невеликої кількості тваринного жиру.
Приношення вогню і воді складали основу повсякденних богослужінь (в індоарійців Яждна, в іранців - Ясна). В цих богослужіннях відбувалися регулярні жертвоприношення. Індоіранці відчували благоговійний трепет, вбиваючи тварину, але ніколи не забирали життя у неї без освячуваної молитви. Вони вважали, що тварини кровно пов’язані з людиною. А душі тварин поглинає божество Геуш-Урван (“Душа бика”).
Священне місце, на якому здійснювалися релігійні ритуали (зороастрійці пізніше назвали його Паві – “чисте місце”), являло собою рівну ділянку землі з проведеними борознами. Все освячували водою – від землі і до посуду. Всі ці риси залишились характерними і для сучасного зороастрійського ритуалу, а паралелі їм є і в брахманізмі.
Дозороастрійський пантеон богів.
Богів, яким поклонялися індоіранці, було багато, а обряд богослужіння завжди присвячувався певному божеству. Поряд з божествами культу існували і “природні боги”, які символізували ті чи інші явища природи. Це були боги неба і землі – Асман і Зам, боги сонця і місяця – Хвар і Мах; два боги вітру – Вата і Вайу. Вата був ще богом дощу.
Іранці також вірили, що світ ділиться на сім областей. Вони їх уявляли у вигляді кіл, найбільше з яких – Хванірата – населене людьми. Вважали, що існував і закон природи, згідно якого сонце рухається рівномірно, відбувається зміна пір року і цим самим, забезпечується порядок всього існуючого в світі. Цей закон був відомий індоарійцям як Рта (авестійською
мовою – Аша). Молитви і жертвоприношення, які здійснювались людьми, вважалися як приналежні до цього звичайного порядку речей, але самі вони допомагали підтримувати Аша – підсилювали дію найбільш милосердних богів і укріплювали світ, населений людьми.
Поняття “Аша” мало і етичний зміст. Вважалось, що воно керує поведінкою людини. Таким чином, це слово перекласти тяжко, бо різні поняття відповідають йому в різних контестах: “порядок” – там, де мова йде про істотний світ, або ж “істина”, “справедливість”, “праведність” – там, де говориться про характерність.11 Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука, 1987. – С.15.
Жорж Дюмезіль дослідив, що для древньої Індії, Ірану була характерна “ідеологія” трьохчленного поділу
