Але навіть душам в раю не буде повного блаженства, тому що цілковите щастя настане лишень в час “Чудотворіння” (Фрашегірд). Зороастр вчив, що душі праведних повинні чекати цього вищого блаженства до моменту Фрашегірд, коли вони отримають “майбутнє тіло”, а земля віддасть кістки всіх померлих. За всезагальним воскресінням настає Останній Суд, коли праведні будуть відділені від грішних. Тут Аірйаман, божество дружби і зцілення, разом з богом вогню Атар розплавить весь метал в горах, і він потече на землю. Всі люди повинні пройти крізь цю річку, і “для праведних вона буде здаватися парним молоком, а нечестивим буде здаватися, що вони у плоті йдуть через розплавлений метал.”22 Там же, С.38. Під час цього випробовування всі грішники загинуть і щезнуть назавжди з лиця землі. Демони-деви і сили темряви будуть знищені в останній великій битві з язатами. А ріка,

потрапивши в пекло, уб’є Ангра-майнью і спалить останні залишки зла в світі.

Тоді Ахура-Мазда і шість Амеша-Спента святково здійснять останнє богослужіння і жертвоприношення. Вони приготують містичний напій – “білу хаому”, який дасть всім блаженним воскреслим безсмертя. Тоді люди стануть такими ж, як і Безсмертні святі – єдиними в думках, словах і вчинках, не знаючи старіння, хвороб, тління, будуть вічно радіти в царстві бога на землі. Тому що, згідно Зороастру, саме тут, в цьому знайомому і улюбленому світі, що відродив свою першопочаткову досконалість, і буде вічне блаженство.

Відповідно, Заратуштра став першим, хто вчив про суд над кожною людиною, про рай та пекло, про воскресіння тіла, про загальний Останній Суд і про вічне життя об’єднаної душі і тіла. Ці уявлення були пізніше перейняті іудаїзмом, християнством, ісламом. Але тільки в зороастризмі вони мають між собою повний логічний зв’язок, тому що Зороастр наполягав на тому, що спасіння кожної людини залежить від сукупності її думок, слів і вчинків, в які втручатися і змінювати, з співчуття чи з власної прихоті, не може жодне божество. В такому вченні віра в День Суду повністю отримує свій жахливий смисл, адже кожна людина повинна отримати відповідь за долю власної душі і розділити загальну для всіх відповідальність за долю світу.

Ще одним важливим аспектом зороастризму є вчення про Саошьянта (майбутнього Спасителя). Окремі пассажі Гат дозволяють припустити, що Зороастр відчував, що кінця світу не уникнути, і саме йому Ахура-Мазда доручив сповістити істину і підняти людей на вирішальну битву. Сам він, звичайно, розумів, що не доживе до цього часу. Зороастр вчив, що після нього прийде праведний чоловік, тобто Саошьянт (“той, хто принесе користь, благо”). Він поведе людей на останній бій проти зла.

Послідовники Заратуштри дуже надіялись на це, вірили, що Спаситель

народиться від сімені пророка, що чудодійно зберігається в глибині вод одного озера (ототожнюється з озером Кансаойа). Коли наблизиться кінець часів, в ньому скупається дівчина і зачне від пророка. В певний період вона народить сина і назве його Астват-Ерета (“Той, що уособлює праведність, істину”). Незважаючи на своє чудесне зачаття, Спаситель буде чоловіком, сином людським. Саошьянту буде допомагати божественна благодать Хварена, щоб той (Спаситель) знищив зло у світі. Всі віруючі прагнули до цієї славної події, і надія на її здійснення надавала їм сили і підтримувала в тяжкі часи.

Культові обряди, ритуали та звичаї послідовників Заратуштри.

Значення молитов та гімнів і їх практичне використання

в житті зороатрійців.

На протязі багатьох віків зороастрійці зберігали свої культи, звичаї і обряди. В умовах постійних переслідувань вони жили замкнутою общиною, вища духовна ієрархія суворо слідкувала за правильним виконанням всіх обрядів. Спільні обряди, церемонії та звичаї сприяли тому, що зороастрійці визнавали себе, не дивлячись на тяжкі умови життя, єдиним організмом, єдиною згуртованою групою людей, які могли отримати перемогу над злом. Важливе значення величні церемонії і свята, пов’язані порами року, святкування Ноуруза (Нового року), шести гаханбарів, культ предків, вшанування священного напою хаоми, різні молитви, обряди очищення і інше. Існували також обряди і звичаї, пов’язані з шлюбом, народженням дитини та інше.

До щоденних обрядів зороастрійської релігії відносилась молитва. У іранців часів язичництва для молитов і богослужінь призначались три пори дня: схід, полудень і захід сонця. Часи дня були розділені на дві пори – ранкову (Хавані), що знаходиться під покровом Мітри, і після полуденну (Узайара – “кінець дня”), що перебуває під опікою Апам-Напата. Ніч, напевно, складала третій період, що називався Аівісрутра. Зороастр виділив у добі ще дві пори і зажадав від своїх послідовників молитися п’ять разів на день. Один з нових періодів називався Рапітва (“призначений для їди”) і починався в полудень. Пора Рапітва продовжувалась після полудня на деякий час, відокремлена від пори Узайара.

На протязі літа, коли господарювали благі сили, цей новий період був присвячений духу полудня – Рапітвіна, і знаходився під опікою Аша-Вахішта, володарки вогню. Молитви, що читалися в полудень, допомагали віруючому думати про істини-аша, про теперішні і майбутній тріумф сил

добра. Так Зороастр використав і поділ дня, і зміну пір року для того, щоб надійно закріпити основні поняття вчення в свідомості своїх прихильників.

Другий