Вступ

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі (а в пізніх міфах "язицьких релігіях" і боги) живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо).
У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обгрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих, які звідси випливають. Зв'язок із богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.

Другою особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А в зв'язку з цим віра в бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру. Релігію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві. В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами. Але в тому й полягає особливість і привабливість релігійного світогляду, що в ньому ідея пройнята своєрідно екзальтованим почуттям, вона переживається і підживлює віру.

Про співпрацю релігії та медицини за атеїстичних часів не могло бути і мови. В давніші часи, захворівши, посилали хто за медиком, а хто за духовним отцем, чи зібравши сили, поспішали до церкви. Кожний вірив у своє. До священика часто зверталися й тоді, коли медицина відступала.

Були серед церковних людей знавці трав. Але здебільшого так повелося, що священики лікували словом, молитвами іменем Господнім. У церкві цей спосіб називається вичиткою. Під час спеціального богослужіння священик у молитвах звертається до бога з проханням відпустити гріхи людині, яка прийшла, і зцілити її.

Ісус Христос теж пройшов до нас, на землю, у людському тілі й творив те, що навіть нинішній науці не під силу витлумачити. Наприклад, воскресіння з мертвих Лазаря. Як пояснити, що мертва людина, у якої вже тіло стало розкладатися, раптом за наказом Ісуса Христа встає і йде? Або випадок із сліпим, що його Син Божий зробив зрячим. Таких прикладів можна навести багато. Ісус Христос лікував і окремих людей і групи.

Пояснення тут просте: те, що не під силу людині, до снаги Творцеві. Ми не створили Бога, бог створив нас. А він має вплив на своє творіння і може його змінити в будь-який момент.

Кожна хвороба – це наслідок гріха. Адже спочатку людина не знала, що таке хвороба. Тільки тоді, як вона зігрішила, почала хворіти. Ось у чому причина захворювань.

Тому зцілювання треба починати з душі, а потім лікувати телесні захворювання.

Хвороби наші – наслідок порушень духовних заповідей.

Душа – це те, що підтримує в нас наше життя, дає нам силу, здоров’я. Тому, саме з неї треба починати зцілення людського тіла. Усі ми без Божого сприяння, Божої підтримки нічого зробити не можемо.

Коли Ісус Христос зцілював, то запитував: чи вірує людина в те, що Він вилікує. Завдання церковних пастирів привести людину до віри. По вірі людини дається їй.

Колись за життя патріарх Мстислав сказав журналістам, що бажає “Аби України прийняла Євангелійну Конституцію. Тоді б України процвітала, бо і сама держава, і люди жили б за Божими законами”. А наша країна далека від цього.

Люди п’ють, чинять зло, ворогують і, як наслідок, - хвора держава, хворі люди. Це результат нашого гріховного життя. Сліпий може завести сліпого тільки до ями. Люди відмахнулися від божих заповідей і хочуть створити щось своє. А навіщо створювати, коли нам вже дано і тільки наголошено: дотримуйся цього і життя буде щасливим. В людях говорить гординя, непокора.

Відродження нації починається з її духовного відродження. З'ясуємо суть зв'язку релігії та духов-ної культури. Філософія свого часу розробила поняття "духовне виробництво" для характеристики виробни-цтва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймові-рно, саме продукти духовного виробництва в широ-кому розумінні й складають елементи духовної куль-тури.

В основі теологічних концепцій розуміння духов-ної культури лежить ідея щодо визначальної ролі ре-лігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно пра-вослав'я дану ідею на початку XX ст. розвивав росій-ський релігійний філософ П. Флоренський (1882— 1937 рр.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимо-логічне виведення ним поняття "культура" з слова "культ". Оскільки слово "культура" має корінь "культ", вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.

На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну Діяльність на "матеріальні інтереси", розвиваючи ли-ше матеріальну культуру. "Одухотворятися" душа лю-Дини починає лише після Ісуса Христа. Саме