ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

1. Виникнення та особливості віри……………………………………………..4

2.Структура та вихідні елементи релігії………………………………………..6

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….12

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………13

ВСТУП

Присутність релігії у нашому житті відчувається на кожному кроці. Це золотоверхі куполи церков, мелодійний передзвін церковних дзвонів, урочисті духовні піснеспіви, нев'януча краса. ікон тощо. Кожен, вимовляючи слово "релігія", вкладає в нього свій зміст. Немає одностайності у визначенні поняття "релігія" , серед науковців. Всього нараховується понад 200 визначень релігії. Але жодне з них, на думку релігієзнавців, не відображає ці специфічне явище у всій його повноті. Американський дослідник Г. Єрхарт з цього приводу говорив, що релігія подібна до часу який всі відчувають, але не можуть вхопити сутність і дати йому точне означення. Навіть саме слово "релігія" перекладається та трактується по-різному. Більшість дослідників пояснює його

Походження від латинського слова “religare” яке перекладається як “зв'язування” “пов'язування”. Іноді його тлумачать у значенні об'єднення, зв'язку однодумців або одновірців, передовсім представниками атеїстичного напрямку. В релігійному значенні неп термін означає зв'язок людини з вищими, священними чи надприродними силами; просто кажучи - це є зв'язок людини з Богом. Оскільки в префіксі "ге" присутній момент відновлення, то деякі богослови і дослідники (наприклад, Б. Паскаль) тракту-вали його як відновлення втраченого колись безпосереднього зв'язку людини :) Богом та божественним світом.

1. Виникнення та особливості віри

Сучасна наукова думка виробила кілька підходів до по-яснення сутності та походження релігії. Всі ці підходи зводяться до того, що релігія с специфічним виявом людського буття, яке нерозривно пов'язане з духовною сутністю людини. Російські філософії В. Соловйова, М. Бердяєв, С. Франк вказували на подвій-ну природу людини — нижчу "тварну" та вищу "богоподібну". З одного боку, людина е природною істотою, що мас тілесно-фізичну природу, яка поєднує її з тваринним світом, з іншого йому властива вища духовна сутність, яка поєднує її з Богом. Врешті-решт людина мала звернути увагу на свою другу природу і зробити об'єктом осмислення своє внутрішнє "Я". Осмислення особливостей свого внутрішнього духовного світу, на думку більшості дослідников з необхідністю веде до появи уявлень про душу та Бога. Один із засновників філософської антропології М. Шеллер стверджував, що справжня людина починається з "Богошукача".

Відомий російський православний богослов О. Мень, пояснюючи походження та сутність релігії, наголошував, що релігія є відпловідю людини на вияв у ній Божої сутності. Все у світі, зазначав він, має реальний базис, коріння. Якщо дух людини, віками линув до краси, добра і чогось Вищого, гідного поклоніння, то хіба правильно буде бачити в цьому лише оману ? Чи не природніше визнати те, що як тіло пов'язане з об'єктивним світом природи, так і дух тяжіє до спорідненої з ним і водночас значно вищої за нього незримої реальності цей зв'язок, на його думку, здійснюється через присутності у нашому житті та бутті якоюсь Вищого начала, що спрямовує нас і є першопричиною всього сущого.

Можливо, найбільш влучно передав сутність релігійного досвіду німецький філософ Г. Гегель, вказуючи, що релігія є розвиненою формою виразу відчуття людиною її органічної спорід-неності із найпершими початками буття. В цьому сенсі релігія виражає та позначає певні фундаментальні особливості людини й її ставленні до дійсності. Якщо прийняти гегелівське розуміння сутності релігії, то треба визнати те, що релігія - явище духовного плану, притаманне лише людині; при цьому необхідно зауважити, що в основі релігійного досвіду лежать не розмірковування, не логічні доведення чи аргументи, а почуття, глибинні душевної поривання, емоції. Тому часто стверджується, що осереддям релігійного почуття її людині, як і її сутність осереддям, є не розум, а серце. Це дає право стверджувати, що релігія не г продуктом раціонально-логічного осмислення, а в основі її лежить містичне осяяння (прозріння) та внутрішня інтуїція. Внаслідок цього виникає містичне (надчуттєве та надрозумове) осягнення Бога. Віра в Бога постає тут як неодмінний і перинні грунт релігії. Саме тому багато дослідників намагаються поясни природу та походження релігії, виходячи передусім з ідеї Бога, як "фундаментальної даності". Вони стверджують, що релігія виникла і існує тільки тому, що є Бог і є людина, яка здатна за певних умов його сприймати. Ідея Бога не могла виникнути у свідомості людини без існування Бога і за умови, що людина сама є істотою, богонодібною за своєю природою, причому єдиною істотою, яка вірить у Бога. Оскільки уявлення про щось таємниче, непідвладне людині, щось абсолютне і трансцендентне властиве всім релігіям, то її інколи трактують просто як віру надприродне.

Релігія передбачає те, що дійсність для людини розпадається на першу, видиму, проте— не найважливішу, та на другу - приховану, невидиму, але найсуттєвішу, основну, - фундаментальну. Видима дійсність позначається як звичайна, фізична, а невидима - як священна, надзвичайна. Остання не обмежена ні простором, ні часом, ні фізичними законами, оскільки вона їх створює, а тому є безмежною, нескінченною і вічною. Людина належить до обох світів, оскільки вона не лише біологічна, але й духовна істота. З першим світом її поєднує фізичне тіло, а з другим — центр трансцендентного усвідомлення (дута, дух).

Людину з давніх часів непокоїть питання: що залишиться (і чи лишиться) від всіх її страждань, переживань, душевних мук? Швидкоплинність людського життя не заважає людям відчувати вищу значущість своїх простих життєвих вчинків, намірів, бажань. Чи це справді так? Чи не постає при тому людина, за висловом Ф. Ніцше, "пихатою комахою"? Якою є природа того