Надзвичайно цікаві розписи гробниць у Фівах, які вражають своєю пластикою, художньою оригінальністю. Стародавні єгиптяни ввели традицію зображення фігур у таки спосіб: голова і ноги - в профіль, а торс - розвернутим. Цього принципу вони дотримувались послідовно, лише в VІІ столітті до н.е. у єгипетському мистецтві зникає традиція такого зображення (рельєф в Мемфіса "Плакальник"), але це було вже на схилі староєгипетської культури, напередодні завоювання Єгипту персами.

Створення інституту жрецтва сприяло виникнен-ню у Стародавньому Єгипті храмової організації. Як особлива соціальна група, жрецтво сконцентрувало у своїх руках велику владу і було досить впливове. Воно брало участь у керівництві державою, входило до поч-ту фараона, приводило до влади одні фараонські ди-настії й скидало інші. Жреці внесли помітний вклад у накопичення астрономічних, математичних і медич-них знань. За цих часів будувалися величні храми, зводилися статуї богів, розроблялися складні й уро-чисті релігійні церемонії, пишні ритуали.

Один з них — культ померлих — демонструє спе-цифічні уявлення єгиптян про потойбічне життя. По-мерла людина вважалася сплячою і тому потребувала їжі, домашнього начиння. Звідси виникає ідея збере-ження тіла і мистецтво муміфікації. Для найбільш впливових осіб споруджуються грандіозні гробниці — піраміди. Найвідомішою серед них є піраміда фарао-на IV династії Хеопса. Вона займає площу понад 5 га і сягає висоти 146,5 м. її складено з 2300 тис. від-шліфованих кам'яних брил, вагою 2,5 т кожна. В цих культових спорудах вражають не лише розміри, а й якість роботи. Настінні розписи високого художнього рівня реалістично зображували земне буття померло-го, який потребував уваги до себе і після смерті. Релігійний культ померлих, як бачимо, продовжував вікові традиції єгиптян, підтримання яких було по-всякденною потребою.

Лише після завоювання Єгипту персами (525 р. до н. е.) та А. Македонським релігії Стародавнього Єгипту поступаються місцем спочатку елліністичним куль-там, а потім — християнству та ісламу.

2. Релігії народів Месопотамії

Цивілізація народів Месопотамії (Дво-річчя) сформувалась приблизно в середині IV тис. до н. е. Вона знала різні царства, що розквітали і зане-падали, різні династії і столиці — Шумер, Аккад, Ур, Ларс і, нарешті, Вавилон та Ассирію.

В шумеро-аккадський період релігійні уявлення мали політеїстичний характер. Пантеон антропо-морфних богів очолював бог неба Ан. Величне небо, що оточувало людину з усіх боків, сприймалося як щось священне, яке потребувало вільного, зумовле-ного бажаннями власної душі, підпорядкування. Ен-ліль — друге божество — вважалося богом грому і повітря. Енкі — володар підземних вод і світового океану, пізніше набуває статусу божества мудрості.

Набуває поширення в цей час культ богині-матері. Як активний початок в народженні, плодючості, по-стійному оновленні рослинності, проростанні зерна, збільшення кількості домашнього скота і продовженні людського роду, вона — Нінмах, Нінту, Мамо, Ма-мі — "велика цариця", "цариця богів", сила землі, мудрість. З появою семітів кількість богів у цьому регіоні значно збільшується. Дослідники нараховують до 3 000 імен богів, серед яких помітна певна ієрар-хія. Слідів тотемізму в шумерській релігійності прак-тично немає. Про його залишки свідчить невелика кількість знахідок зображень людиноголового бика, крилатих левів, орла з лев'ячою головою.

На початку другого тисячоліття у Дворіччі зростає роль Вавилону, який досягає небаченого розквіту за Царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.). Відповідно головну роль в релігійному пантеоні починає ві-дігравати вавилонське божество — Мардук. Офіційне жрецтво, роль якого не була такою значною, як у Стародавньому Єгипті, займається виправданням величі Мардука, намагається показати його законним нащадком попередніх богів. До того ж Мардук стає спадкоємцем Енкі не тільки мирним шляхом, а й за правом найсильнішого.

За легендою, богиня пітьми Тіамат вирішила згубити усіх богів. Ніхто не нава-жувався боротися з нею. Лише Мардук взяв це на себе, але за умови, що посяде перше місце над всіма іншими богами. Він переміг Тіамат, розрубав її навпіл, створивши небо і землю, а сам став го-ловним богом світу.

Крім Мардука, вавилонсько-ассирійська релігія дуже багато уваги приділяла розробці і поширенню культу вмираючого і воскресаючого бога Таммуза; поширенню міфу про першу людину — Дцама, втра-тою ним безсмертя і гріхопадіння. Певну релігіє-знавчу цікавість викликає міф про потоп, від якого врятувався Ут-Напишім, улюблений жрець бога Енкі, що за порадою останнього побудував ковчег.

Месопотамська цивілізація виникла на Близькому Сході, на території сучасного Іраку, між ріками Тигр і Євфрат, у IV тисячолітті до н.е. На півдні Месопотамії, де широко провадилось іригаційне сільське господарство, розвинулися прадавні міста-держави Ур, Урук, Кіш, Еріду, Ларса, Ніппур, Лагаш, Умма та ін. Розквіт цих міст називають золотим віком стародавньої держави шумерів. Це справедливо і в прямому, і в метафоричному розумінні: тут вироблялися з золота предмети найрізноманітнішого побутового призначення та зброя; культура шумерів справила величезний вплив на подальший прогрес не тільки Месопотамії, а й усього людства.

Шумерам належать важливі відкриття: вони першими навчились виготовляти кольорове скло та бронзу, винайшло колесо і клинописне письмо, створили першу професійну армію. Склали перші правові кодекси, винайшли арифметику, в основі якої лежала позиційна система числення.

Світ духовної культури шумерів заснований на міфології. Людина створена з глини, замішана на божій крові; її призначення - працювати на богів і їсти ту їжу, яку вони чомусь не споживають. Всесвіт - божественна держава, в якій усе побудоване на слухняності.

Тема слухняності в