Потребує критичного аналізу також і проблема так званого “ісламського тероризму”. Цей термін використовувався, головним чином, представниками США та Ізраїлю в контексті визначення “міжнародний тероризм”. Слід сказати про те, що відділ контртероризму Бюро дипломатичної безпеки Держдепартаменту США щорічно готує для президента доповіді щодо проявів міжнародного тероризму антиамериканської спрямованості. При цьому особливо виділяються зарубіжні організації, здатні загрожувати безпеці США. У перелік таких об‘єднань включений у тому числі ряд ісламських угрупувань і рухів, які звинувачують ся американцями у підтримці міжнародного тероризму. Цей список регулярно публікується в щорічному огляді Держдепартаменту “Вияви міжнародного тероризму”. Підтримка організацій, що входять до нього, вважається федеральним злочином. Разом із тим, слід зазначити, що основним критерієм включення тієї чи іншої організації до числа найбільш небезпечних, на думку американців, терористичних угрупувань, є здійснення нею терактів, спрямованих “проти інтересів США”.

Ці підходи, що використовуються для визначення антиамериканської спрямованості зарубіжних екстремістських формувань та їх спонсорів, диктуються, головним чином, політичними міркуваннями адміністрації США. На практиці такий підхід призводить, як ми говорили вище, “до подвійних стандартів” при оцінках міжнародної терористичної діяльності. Наприклад, у жовтні 1999 р. держдепартамент США відніс до категорії “зарубіжні терористичні організації” 28 угрупувань. Серед них зазначені такі найбільш великі організації на Близькому Сході як: Організація Абу Нідаля, Група Абу Сайяфа, База (“Аль-Каїда”), Озброєна ісламська група (“Аль-Джамаа аль-ісламія аль-мусалляха”), Ісламська група (“Аль Гамаа аль-ісламія”), Рух ісламського опору (“Хамас”), Партія Аллаха (“Хезболлах”), Священна війна (“Аль-Джихад”), Фракція у Палестинському ісламському “джихаді”, Палестинський фронт звільнення – фракція Абу Аббаса, Демократичний фронт звільнення Палестини, Народний фронт звільнення Палестини та ін. [23, с. 65-66]. Разом із тим, протягом останньої третини 90-х рр. відсутні достовірні факти здійснення частиною з них терористичної діяльності.

З 1999 р. у звіті Держдепартаменту США починає фігурувати так званий Всесвітній ісламський фронт “джихаду” проти іудеїв і хрестоносців (інакше – Світовий фронт “джихаду”). Про його створення в лютому 1999 р. заявив Усама бен Ладен, виступаючи на прес-конференції в одному з пакистанських міст. З представників близькосхідний НРПО на цьому заході були присутнім Айман аз-Завахірі, один із керівників єгипетської організації Священна війна (“Аль-Джихад”) і Ахмед Таха, лідер єгипетської Ісламської групи (“Аль-Гамаа аль-ісламія”). Головна проголошена мета фронту – ведення джихаду проти Сполучених Штатів, Ізраїлю та іудеїв у будь-якій частині земної кулі. Створення цього “ісламського екстремістського інтернаціоналу” (туди ніби увійшли представники ледве чи не всіх ісламських радикальних угрупувань із усіх кутків світу) широко коментувалося в засобах масової інформації.

Сполучені Штати та їх деякі союзники у 90-х рр. виявилися зацікавленими у рекламі “інтернаціоналу ісламістів”, що об‘єднує найбільш радикальні ісламські угрупування на Близькому й Середньому Сході. На якийсь час у цій ролі вбачався ісламський рух “Талібан” в Афганістані. Однак за своїм характером та спрямованістю він не міг об‘єднати ісламістів Близького й Середнього Сходу. Ймовірно, однією з причин цього стала ісламська “традиціоналістська” суть цього пуштунського руху, діючого лише на своїй території, для якого не характерно, як вважає ісламознавець А. Умнов, прагнення до зовнішньої експансії. Пізніше як свого роду міжнародний “холдинг” ісламістів був заявлений Світовий фронт “джихаду”. Навколо фігури лідера Фронту Усами бен Ладена нагніталась обстановка, створювалася видимість “тотального” переслідування, уявних замахів на його життя.

Бен Ладен очолював створену ним же наприкінці 80-х рр. організацію арабських ветеранів війни в Афганістані – “Аль-Каїда” (База). У середині 90-х рр. це об‘єднання арабських “інтернаціоналістів” перетворилося у розгалужену міжнародну структуру (фонд з аналогічною назвою, представництва в різних країнах світу і т.д.). Американці заявляють, що саме “Аль-Каїда” посилала інструкторів з Афганістану до Таджикистану, до Боснії, Чечні, Сомалі, Судану та Йемену. Вона готувала бойовиків у багатьох інших країнах, включаючи Філіппіни, Єгипет, Лівію, Пакистан та Еритрею [218, с. 31]. За допомогою засобів масової інформації до Усами бен Ладена стала доводитись інформація про те, що не США, а Росія є головним ініціатором його переслідування та різних провокацій, ніби за причетність до підтримки чеченських і дагестанських сепаратистів. Стверджувалося, що лідер Світового фронту “джихаду” ніби виявляє активну цікавість до ідеї Басаєва і Хаттаба щодо створення в районі Північного Кавказу єдиної мусульманської “ваххабітської” держави. Плацдармом для цього вибрана Чечня, яка, за твердженнями Хаттаба, “здатна завоювати сусідні з нею республіки і диктувати свою волю уряду Росії у разі широкої фінансової та іншої підтримки з боку інших мусульманських країн [цит. за 23].

Відомо, що Хаттаб звернувся з проханням до Усами бен Ладена про надання термінової допомоги чеченським бойовикам. Лідер Фронту ніби обіцяв переправити до Чечні зброю й групи найманців (біля 120 чоловік). Для проникнення бойовиків із спеціальних таборів підготовки бен Ладен ніби обіцяв активізувати маршрут через “вікно” на афгано-туркменському кордоні. Для вербування найманців, підготовки бойовиків і закупівлі боєприпасів бен Ладен переправив Басаєву, Бараєву й Хаттабу 2 млн. доларів [42]. За іншими джерелами, бен Ладен обіцяв Хат табу виділити від 5 до 10 млн. доларів США на закупівлю зброї та вербування найманців для активізації діяльності “ваххабітів” у цьому регіоні, а Басаєву передав 25 млн. доларів на продовження війни з Росією. В пресі часто публікувалися статті про приїзд Усами бен Ладена до Чечні, де він ніби повинен особисто очолити священну війну проти “невірних” [23]. Цікаво зазначити, що сам Хаттаб у своєму інтерв‘ю від 23 квітня 1999 р. кореспонденту