Смертна кара

Жодна кара не може руйнувати невід'ємної гідності того, хто вчинив злочин. Двері, відчинені для каяття та реабілітації, мають бути завжди відчиненими.

З послання Івана Павла ІІ на День миру в 1997 р.

Смертна кара є темою нескінченних дискусій католицьких теологів. В інших дискусійних сферах, таких як контрацепція, аборт чи жіноча ординація, існує чітка лінія розподілу між теологами, вірними Маґістеріуму, й тими, хто відступає від нього. Таких "чорно-білих" категорій у питанні смертної кари не існує. Століття теологічних роздумів, які включають такі монументальні фіґури, як св. Авґустин та св. Тома Аквінський, відстоюють леґітимність смертної кари. Водночас протягом останніх двох десятиріч у Церкві все сильніше звучать заклики до скасування смертної кари. Які ж основні арґументи за і проти, що їх висувають прихильники цих різних позицій як у Церкві, так і поза її межами?

„За”

Захисники смертної кари вважають її ефективним засобом попередження особливо жорстоких злочинів, захисту суспільства від злочинців та справедливою відплатою за скоєне насильство. На їхню думку, страхітливий приклад такої кари стримує потенційних злочинців від скоєння злочинів набагато більше, ніж перспектива довічного ув'язнення. Крім того, захист спільного блага суспільства іноді може вимагати фізичного знешкодження тих, хто йому загрожує. Особи, що позбавляють життя інших, заслуговують на найвищу кару, бо своїм злочином позбавляють себе права жити. Часто цей останній арґумент прибічники смертної кари підкріплюють біблійними словами "око за око, зуб за зуб".

„Проти”

Здається, ці арґументи не є дуже переконливими для тих, хто наполягає на скасуванні смертної кари. Спираючись на статистичні дані, вони доводять, що часто рівень злочинності у країнах, де смертна кара є узаконеною, значно перевищує рівень злочинності у країнах, де її заборонено. Отже, смертна кара не є ефективним засобом "залякування".

Смертна кара волає до найтемніших кутків нашої душі про необхідність відплати. Можливо, вона вдовольняє жадобу суспільства до помсти, але не стримує кримінальну поведінку в суспільстві.

Кожна людина має право на життя, і руйнувати його через смертну кару означає руйнувати те, що захищаєш. "Амнесті Інтернешнл", одна з найвідоміших організацій, що виступає за скасування смертної кари, вважає її нападом на людську гідність і грубим порушенням прав людини. Саме тому часто від захисників цієї позиції можна почути гострі звинувачення у використанні "подвійного стандарту" США, які захищають і використовують смертну кару у себе вдома, критикуючи разом з тим порушення прав людини за кордоном.

Сьогодні смертна кара є забороненою або не застосовується у понад 100 країнах світу. Європейський Союз вважає її несумісною із членством, адже смертна кара як справедлива відплата є раціоналізованою помстою і не гідна цивілізованого суспільства.

Крім того, однією з функцій будь-якої кари є реабілітація - шанс каяття, виправлення і реабілітації своєї людської природи. Очевидно, що смертна кара позбавляє людину цієї можливості.

Якщо до всіх цих арґументів додамо ще ймовірність помилки при винесенні вироку, а отже, загрозу життю невинної жертви, позиція contra здається набагато сильнішою за pro.

A що говорить Церква?

Століттями Церква впевнено підтримувала право держави карати злочинців, котрі загрожують гармонії чи спільному благу суспільства. Тому як Римський катехізис 1566 року, так і новий Катехізис визнають соціальну леґітимність смертної кари (Катехізис № 2266).

Разом з тим новий Катехізис Католицької Церкви встановлює певні умови застосування смертної кари. За словами кардинала Шонборна, вони є настільки вимогливими, що реально не існують у наші дні: адже має бути виключено будь-яку ймовірність помилки судді й вичерпано всі інші засоби захисту людського життя і блага. Більш того, Ватикан приєднується до Комісії ООН з прав людини, аби видати резолюцію проти смертної кари. Папа звертається до урядів країн з проханням простити тих, хто чекає на смерть. Святий Престол називає смертну кару "знаком відчаю" і вважає її скасування "інтеґральною частиною захисту життя людини на кожній стадії її розвитку".

Отже, бачимо, що сьогодні Церква запрошує нас переосмислити смертну кару, виходячи з поняття гідності людини, розкритій в енцикліці Івана Павла ІІ "Євангеліє життя" (Evangelium Vitae). Саме гідність є джерелом прав людини, найпершим з яких є право на життя. Чи злочинець втрачає свою гідність внаслідок злочину? Чи може злочин відібрати невід'ємне право людини на життя?

Як християни ми маємо завдання розкрити велич, до якої покликані люди. Маємо прагнути будувати "цивілізацію справедливості й любові", аби в ній покарання - будь-яке покарання - приймало б таку форму, в якій прощення, здобуте Ісусом Христом, могло б відкритися злочинцю.

Смертна кара пов'язана з культурою смерті і є маніфестацією застосування смерті як способу вирішення проблем. Отже, на думку Івана Павла ІІ, скасування смертної кари допоможе нам розірвати коло насильства, пригнічуючи насильницьку тенденцію в нас самих і в наших правових системах, допоможе принести в наші суспільства культуру життя - культуру, яка відповідає гідності людини.

Ще й досі багато питань щодо смертної кари залишаються відкритими: в чому полягає її моральна леґітимність? чому б сьогодні не оголосити її морально неприйнятною? Однак пам'ятаймо: наш Бог є Богом Життя, а Його Євангеліє - Євангелієм Життя. І тому люди цього Євангелія завжди стоять на боці життя, навіть тоді, коли це важко і непопулярно.

Чи потрібна смертна кара?

Можливо, мені як адвокату неетично виступати за запровадження вищої міри покарання — смертної кари. Та як громадянин, у якого є