Друже, те що ви пропонуєте, є ні що інше, як різновид смертної кари Тількі що вона білш ростягнута у часі. Але мабуть розстріл чи смертельна інєкція будуть гуманнішими. Хоча, в чомусь Ви маєте рацію

Цитата:Яка різниця свідомо чи ні? Як не крути - ця людина вчиняє ще одне вбивство

Велика. Якщо людина йде на це свідомо, тоді на неї не хто не чого не перекладує, вона сама бере на себе певні обов*язки.

Ось вам приклад. Хочуть стратити Хусейна. Правильно? Мабуть що ні.

На його совісті тисячи вбитих, закатованих. Якщо його вбити, значить поставити знак = між вартістю життя однієї людини (Хусейна) і життів тисяч вбитих його режимом людей. А людей цих уже не повернеш. Інша справа якщо вбивають якого виродка щоб попередити злочин.

__________________

Не питай що Україна зробила для тебе, а подумай що ти можеш зробити для України.

Я за смертну кару: поки ми не маємо можливості жити без неї. Вбивць, садистів і т.п. треба страчувати!

Цитата:Це коли вбивають одного, шоб не допустити ще білших жертв.

А чи не простіше навчитися НЕ створювати таких ситуацій ?

Цитата:різновид смертної кари Тількі що вона білш ростягнута у часі

Те саме я можу сказати про наше життя . Я мав на увазі те, що якщо вже смертна кара, то з користю для суспільства. Але я взагалі проти такого вбивства, оскільки я не довіряю нашому правосуддю. Що стане, якщо стратять абсолютно невинну людину? Невинних вже садили, тепер що, їх будуть страчувати ?

Цитата:поки ми не маємо можливості жити без неї

Пане Taurus_, прошу пояснити, що ви мали на увазі?

__________________

Живи так, ніби живеш останній день. Навчайся так, ніби маєш жити вічно.

[Для того, щоб бачити посилання - реєструйтеся!]

Проти.

Адже ніхто, крім Бога, і можливо, жертви не вправі вирішувати долю злочинця. Але навіть, якщо віддати право вирішувати родичам жертв, це всеодно нічого не вирішить. Крім того, смертна кара є надто надто легким покаранням для убивць, садистів, маніяків і т. п. - це створіння (не можу назвати їх людьми) з поламаною, хворою психікою. І насправді винним може виявитися не він (злочинець) а суспільство, його батьки, оточення. Судячи злочинця ми судимо самі себе. Я не стверджую, що їх можна перевиховати, але їх можна використати на користь суспільства. А найбільш небезпечних просто ізолювати наодинці з своїми думками, це справедливіша і значно тяжча для них кара. А потім вирішить Бог.Окрім того, надто багатьох невинних засуджують. Іноді просто тому, що потрібно хоч когось посадовити.

Страчувати не можна помилувати

Не тільки щастя має свою міру, смерть – теж.

(Еріх Марія Ремарк, “Тіні в раю”)

Питання про смертну кару так чи інакше було актуальним протягом усього часу існування будь-якої держави. Однак не слід переоцінювати його значення у сучасних світових умовах. Питання про жорстокість покарань не відіграє такої великої ролі, яку йому зазвичай приписують. Свідченням цього є новий Кримінальний кодекс України. В законодавців уже не виникає питання про те, страчувати чи не страчувати, скажімо, за злодійство: у наш час державні мужі сперечаються лише про те, страчувати за особливо тяжкі злочини чи не страчувати взагалі.

Історично смертна кара “еволюціонувала” з найдавнішого звичаю кровної помсти, який існував ще в додержавному суспільстві й виражався у формулі “око за око, зуб за зуб”. Тоді не покарати злочинця, не помститися, не відновити справедливість вважалося ганьбою, безчестям для постраждалого або його родичів. З появою держави каральні функції поступово перейшли до спеціального державного апарату. Вбивство злочинця (страта) стало публічним і набуло статусу кримінального покарання, що виконувало від імені державної влади. Однак перелік злочинів, що підпадали під таке покарання, все більш розширювався (державні, релігійні тощо).

В ХХ ст. число передбачених законом страт скоротилося порівняно з попередніми сторіччями. Крім того, вони втратили свою непомірну жорстокість.

Ще Володимир Мономах говорив: “Не вбивайте й не веліть убивати, навіть якщо хтось і буде винний у чиїйсь смерті”. І дійсно, лише після хрещення Русі, лише після тривалих рекомендацій грецьких єпископів наша країна запозичила римську систему покарань (у тому числі й смертну кару). Надалі ж інститут смертної кари продовжував розширюватися.

Навіть такий прогресивний державний діяч, як Петро I досить часто звертався до смертної кари – за підрахунками вчених, більш ніж у 120 випадках. Згодом страту то зовсім скасовували, то знову відновлювали. В будь-якому випадку, із середини XVIII ст., з царювання Єлизавети Петрівни, простежується тенденція до скорочення смертної кари.

У ХХ ст. радянський уряд скасував смертну кару на кілька місяців, однак потім відновив, і застосовував її, як відомо, нерідко...

Таким чином, легко помітити, що страта була невід'ємною частиною розвитку держави. Однак, чи потрібна вона зараз? Відповісти однозначно неможливо. Це питання, на яке не можна відповісти “так” чи “ні” для всього світу, його слід розглядати окремо для кожної держави.

У багатьох країнах смертну кару повністю скасовано (Австрія, Ісландія, Італія, Монако, Франція, Фінляндія, 13 штатів США та ін. – усього близько 45 країн), в інших (Данія, Люксембург, Норвегія, Швеція, Швейцарія, Росія та ін. – усього близько 35 країн) – не застосовується, в третіх (Японія, 37 штатів США, в більшості країн Африки та Азії, приблизно в половині країн Латинської Америки й ін. – усього близько 100 країн) – застосовується.

Чи потрібна смертна кара Україні? Чи є це покарання гуманним? Яку мету воно переслідує? Відповіді на