Якщо ж у цивілізованих країнах смертну кару і скасовано, то це є просто наслідком досить тривалого історичного періоду, коли її неухильно застосовували до злочинців. В нашій державі такого періоду не було, а людей часто страчували, однак зовсім не за ті злочини, за які вони дійсно заслуговували смертної кари. Страчували за “економічні” злочини, за “зраду Вітчизни”, за приналежність до “реакційного класу” і т.п. За злочини ж проти особистості в колишньому Союзі покарання традиційно були відносно м’якими – і плоди цього ми зараз пожинаємо.

Деякі вчені вважають, що сам потерпілий має прощати або, принаймні, не мститися за зло, але необхідність помсти ніхто не скасовував – просто здійснювати її має третя сторона – держава.

Як запевняють противники смертної кари, в даному випадку не виконується елемент виправлення. По-перше, хто сказав, що це – головна мета? Її взагалі можна назвати факультативною, тому що держава є радше наглядачем, аніж вихователем. По-друге, що таке виправлення? Це – усунення в будь-чому несправності, ушкодження, недоліку. Однак якщо недолік можна усунути, тільки шляхом його повного знищення? Як би цинічно це не звучало, ймовірно, в певних випадках фізичне усунення людини також можна назвати виправленням.

У будь-якому випадку, справжньою метою покарання є захист суспільства та його індивідів. Захист від особливо небезпечних злочинців може здійснюватися двома способами – або їхньою повною ізоляцією, або позбавленням їх життя. Причому й та, й інша міра виключає виправлення засудженого. Хіба є можливою реабілітація людини, яка знаходиться в жорстокому, нелюдському, злочинному середовищі, що особливо яскраво виявляється в наших виправних установах?

Психологи стверджують, що маючи на меті виправлення людини, повернення її в нормальне суспільство, не можна позбавляти особу волі на термін більш ніж 3-5 років. Але за вбивство в нас інколи дають хоч, на мій погляд, і мало, але все-таки більше ніж 5 років. Так про яке виправлення взагалі йдеться? Взяти хоча б ті самі умови, в яких утримують злочинці. На Заході й у США на засудженого в середньому приходиться 4,5-6 кв. м. площі (за міжнародними стандартами – 4 кв. м), у нас це число зазвичай коливається від 0,1(!) до 1 кв. м. І одним тільки шляхом масових амністій положення не виправити...

Статистичні дані по нашій країні теж свідчать не на користь реабілітації. 30-40% тих, хто виходить на волю, знову потрапляють за ґрати. А скільки з відпущених просто залишилися не пійманими?

Законодавець має чітко визначитися, що він бачить у покаранні, і які цілі переслідує, застосовуючи його. Якщо визнати, що існує категорія “невиправних” злочинців, то смертна кара, довічне позбавлення волі й тривалі терміни позбавлення волі є цілком закономірними й логічними (хоча морально й не обґрунтованими заходами). Якщо ж визнати, що немає “невиправних” злочинців, а є “важковиховувані”, то із системи карних покарань необхідно виключити довічне позбавлення волі та смертну кару. І тоді покарання стане примусове обмеження прав і свобод, а кримінальне і кримінально-виконавче законодавство найбільшою мірою відповідатимуть принципам гуманізму й демократизму. Але як це здійснити на практиці? Крім того, не слід забувати про “невиліковних” – про маніяків, збочинців тощо.

Багато хто з противників смертної кари заявляють, що це – не гуманно. Але чи можна назвати гуманною мірою довічне ув’язнення, яке пропонується як альтернатива, особливо в наших умовах? Як вже зазначалося, при довічному ув’язненні можливість перевиховання також виключається. Тоді, можливо, більш гуманно запропонувати засудженому вибір, як це робиться в багатьох штатах США?

Противники смертної кари також говорять, що ні держава, ні людина не мають права віднімати життя під жодним приводом. Але закон допускає позбавлення життя людини людиною! Наприклад, у випадку необхідної оборони, затримання злочинця при його опорі (тобто по суті допускається здійснення неофіційної страти), а вже про війну й говорити не варто – там взагалі немає жодних санкцій за вбивство ворога, хоча ворог – така сама людина й зовсім не злочинець. Хіба примушувати вбивати гуманно? Хіба вбивство взагалі може бути гуманним (якщо воно, звичайно, не здійснюється за згодою людини)? Але що якщо інколи просто не залишається іншого виходу?

Коррета Кінг, удова Мартіна Лютера Кінга, якось сказала: “Як людина, чиї чоловік і свекруха стали жертвами вбивства, я твердо й беззастережно виступаю проти смертної кари тих, хто вчиняє злочини, що караються смертю... Зла не виправити злом, що вчиняється як акт відплати. Справедливість не вершиться позбавленням життя людини”.

Одним із аргументів проти страти, які наводив всесвітньо відомий вчений і правозахисник Андрій Сахаров, є такий: “Завжди існує можливість судових помилок. Смертний вирок робить їх непоправними... Наявність інституту смертної кари дегуманізує суспільство”. З його точкою зору можна посперечатися. По-перше, наявність помилок не є приводом до припинення будь-якої діяльності в цілому. Візьмемо, наприклад, медицину, в якій існує можливість припуститися помилки у визначенні діагнозу, в ході операції і т. ін.), але ж про відмову від лікування не йдеться. По-друге, смертна кара не може дегуманізувати суспільство. Принаймні, не більше, ніж війни, соціальні конфлікти й навіть політичні катаклізми. Варто також враховувати, що громадяни більшості країн висловлюються за збереження смертної кари.

Історики стверджують, що в середні віки, наприклад, при публічній страті злодія здійснювалося найбільше кишенькових крадіжок. Виходить, що елемент залякування не діє. Однак зберігається елемент попередження здійснення злочину тією самою особою, що теж немаловажне. Але чи вартий цей