Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого ним соціального ідеалу, сформулював основи такого соціального порядку, який хотів би бачити в Піднебесній: «Хай батько буде батьком, син — сином, цар — царем, чиновник — чиновником т. п., хай все в цьому світі хаосу мішанини стане на свої місця, всі будуть знати свої місця, права обов'язки, робити те,

що їм належить». Упорядковане таким чином суспільство по-винне складатися з двох категорій, верхів низів — тих, хто думає, управляє, тих, хто трудиться підкоряється.

Критерієм поділу на верхи низи мусили служити не знатність походження тим більше не багатство, яке Конфуцій зневажав, а лише знання чесноти, а точніше, ступінь близь-кості людини до ідеалу Цзюн-цзи.

Формально цей критерій відкривав шлях для будь-кого, хто приносив «в'язку сушеного м'яса», тобто плату за навчання, фактично справа була значно складнішою: стан чиновників був відокремлений від простого народу перешкодою, яку було важко подолати, — «стіною ієрогліфів», тобто письменністю.

Однією з найважливіших основ соціального порядку, за Конфуцієм, було суворе підкорення старшим. Будь-хто з стар-ших (чи то батько, чи чиновник, чи імператор) є безперечним авторитетом для молодшого, підкореного, підданого. Сліпе підкорення його волі, слову, бажанню — це елементарна норма для молодших підкорених не лише у державі в цілому, а й у клані, корпорації або сімі. Невипадково Конфуцій полюбляв говорити, що «держава — це велика сім'я, а сім'я — це мала держава».

Культ предків норми «сяо». Йдеться про культ предків, як мертвих, так живих. Значно змінивши зміст форми цього культу, відомого в основних рисах майже всім народам, кон-фуціанство надало йому глибинного змісту символу соціального порядку перетворило його в найперший обов'язок кожного китайця — універсальну загальну норму поведінки. Саме з цієї метою Конфуцій розробив учення про Сяо, синівську пошану.

Сяо — це основа гуманності. Бути чемним сином зобов'яза-ний кожен, а особливо — людина письменна, освічена, гуман-на, яка прагне до ідеалу Цзюн-цзи. Суть Сяо — служити батькам за правилами обов'язку Лі, поховати їх за правилами Лі приносити їм жертви за правилами Лі. Культ синівської пошани з часом досяг у Китаї загального визнання став нор-мою життя. Оповіді про визначні вчинки Сяо, зібрані у збірнику «24 приклади Сяо», перетворилися на об'єкт захоплен-ня наслідування. Наведемо зразок Сяо з цього збірника: вось-мирічний хлопчик літніми ночами не відганяв від себе комарів: нехай вони краще кусають його, а то турбуватимуть його батьків; шанобливий син голодного року відрізав кусок свого тіла, аби зварити бульйон для обезсиленого батька тощо. Ці та багато інших прикладів-розповідей повинні були з дитинства виховувати в людині шанобливого сина, готового до пожертви в ім'я культу.

Конфуціанський культ предків норми Сяо сприяли

розквіту культу сім'ї клану. Сім'ю вважали серцевиновді суспільства, інтереси сім'ї переважали над інтересами окремой особи, яка розглядалася лише крізь призму її (сім'ї) вічних -Л від далеких предків до віддалених нащадків — інтересів. До-Я рослого сина женили, дочку віддавали заміж за вибором т рішенням батьків, причому це вважалося настільки нормальна ним природним, що проблема любові при цьому не поставала,! ні перед ким. Любов, тобто щось особисте, емоційне — визна- валася чимось незрівнянно нижчим, аніж інтереси сімі, яка вважалася категорією високого обов'язку. Любов могла прийти після шлюбу, а могла зовсім не прийти. Однак це ніколи не заважало нормальному існуванню сім'ї виконанню подруж-жям свого усвідомленого соціально-сімейного обов'язку: збере-ження інтересів сім'ї, тобто народження дітей, насамперед синів, покликаних продовжувати рід, зміцнювати позиції сім'ї у віках.

Процес перетворення конфуціанства в офіційну доктрину централізованої китайської імперії зайняв чимало часу. Спо-чатку необхідно було розробити детально вчення, домогтися його поширення в країні, що й було з успіхом зроблене послідовниками Конфуція. Успіхам конфуціанства великою мірою сприяло й те, що вчення грунтувалося на незначно змінених давніх традиціях, на звичних нормах етики культу.

За часів Чаньго (V — III ст. до н. е.), коли в Китаї спереча-лися різні філософські школи, конфуціанство за своїм значен-ням впливом посідало перше місце. Однак незважаючи на це, запропоновані послідовниками конфуціанства методи уп-равління країною тоді ще не одержали визнання. Цьому зава-дили суперники конфуціанців — легісти.

Вчення законників-легістів значно відрізнялося від кон-фуціанського. В основі легістської доктрини лежав безумовний примат писаного закону, сила й авторитет якого повинні три-матися на кийковій дисципліні й жорстоких покараннях. Грубі методи легізму для правителів були вигідними й ефективними, бо вони дозволяли тримати в руках централізований контроль над приватним власником, що набувало великого значення у боротьбі за об'єднання Китаю.

Синтез конфуціанства з легізмом виявився нескладною справою. По-перше, незважаючи на значні відмінності, легізм конфуціанство мали чимало спільного: послідовники обох док-ІІ трин мислили раціоналістично; як для одних, так других царі був найвищою інстанцією, міністри, чиновники — його основ-і ними помічниками в управлінні, а народ — відсталою масою, ™ якою необхідно було керувати для її ж благ. По-друге, не-обхідність синтезу зумовлювалася запровадженням легізмом методів та