інтересах самої імперії необхідно поєднувати повагу до тра-дицій з патріархально-класовими зв'язками, що й було здійснено.

Перетворення конфіціанства в офіційну ідеологію стало поворотним пунктом в історії як самого вчення, так Китаю. Якщо раннє конфуціанство, закликаючи навчатися у старо-давніх, передбачало за кожним право самому розмірковувати, то тепер набирала сили доктрина абсолютної святості й непо-рушності давніх канонів.

Конфуціанство зуміло зайняти головні позиції в китайсь-кому суспільстві, ідеологічно закріпити свій крайній консерва-тизм, який знайшов найвищий вияв у культі незмінної форми.

Верхи китайського суспільства жили за конфуціанськими нормами, виконували обряди ритуали на честь пращурів, неба землі з вимогами Лицзі.

Будь-хто з тих, хто стояв вище рівня простолюдинів або намагався висунутися з його середовища, повинен був підкорити своє життя дотриманню цих норм церемоній; без їхнього знання дотримання ніхто не міг розраховувати на по-вагу, престиж, успіх у житті. Однак ні суспільство в цілому, ні людина окремо, як би вони не були скуті офіційними догмами конфуціанства, не могли завжди керуватися тільки ними. Ви-никала потреба хоч іноді ковтнути повітря, почувати себе вільно. Роль духовно-ідеологічної віддушини відіграв у Китаї даосизм.

Конфуцій не визнавав духів скептично ставився до мар-новірства та метафізичних спекуляцій: «Ми не знаємо, що таке життя, — говорив він, — як можемо ми знати, що таке смерть?» [Луньюн, гл. XI, 11]. Не дивно, що все сумнівне, підсвідоме, що належало до сфери непідконтрольних розуму почуттів, конфуціанство залишало осторонь. Однак все це про-довжувало існувати, в марновірстві простого народу, у філософських пошуках творчо мислячих допитливих індивідів. У предханьські часи, особливо на початку Хань (II ст. до н. е.), дуже насичену для історії Китаю еру, коли складалося й набирало свого остаточного вигляду вже реформоване хань-ське конфуціанство, всі ці вірування й обряди були об'єданні в межах релігії даосів — релігійного даосизму, що сформувався паралельно з конфуціанством.

Даосизм виник у Чжоуському Китаї одночасно з вченням Конфуція як самостійна філософська доктрина. Засновником філософії даосів вважається давньокитайський філософ Лао-цзи, попередник Конфуція. Жодних достовірних відомостей історичного або біографічного характеру в джерелах немає. Су-

нараховує близько 1,5 млрд віруючих), іслам (виник у VII ст. «_ е., нараховує 900 млн віруючих). Кількість віруючих світових релігій наведена за джерелами кінця 80-х років може розгля- датись як приблизна.

Буддизм є найдавнішою з світових релігій. Якщо зверну-тися до буддиста із запитанням про те, як виникла релігія, кот-ру він сповідує, то відповідь буде короткою: її проголосив людям Шак'я-Муні (пустельник з племені шак'їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії.

За легендою, після нескінченних перероджень Будда (що означає на санскриті «освітлений вищими знаннями») прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людст-ву шлях до виходу із страждань. Для свого останнього пере-родження, а він пройшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а та-кож великою кількістю різноманітних тварин, Будда обрав об-раз царевича Сіддхартхи, який належав до знатного роду (родове ім'я — Гаутама).

Рід належав до племені шак'їв, що жило 500 — 600 р. до н. е. в долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сіддхартхи — дружина правителя Майя (або Махамайя) — одного разу поба-чила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон, а через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків вигукнув заклик, котрий почули усі боги Всесвіту. Пологи за-стали Майю в містечку Лумбіни, що знаходиться тепер на те-риторії Непала, у 10 км на північ від індійського кордону. Цариця пересилася зі своєї столиці до батьків. Боги подарували новонародженому подарунки. Через сім днів після пологів мати померла.

Дізнавшись про народження царського сина, палац пове-лителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новонародженого «риси величі», Асита засміявся запла-кав. «Я сміюсь, — сказав він, — від радості, що рятівник явився на землю, плачу тому, що мені не випадає щастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу». Новонароджено-го назвали Сіддхартхою, що означає «той, хто виконує своє призначення».

Однак повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов'язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину піклуванням багатством, ста-ранно маскуючи від нього похмурі сторони життя. Ще хлопчи-ком Сіддхартха вражав усіх своїми непересічними здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він од-

пужився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї сповни-лося радості щастя.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого язвами хворого, згорбленого ро-ками слабого старця, поховальну процесію та аскета, що пори-нув у думи.

Ці «чотири зустрічі» все в ньому перевернули. Він дізнався про страждання, які випадають на долю людини. Тієї ночі він крадькома залишив свій дім, щоб на самоті знайти шлях, який звільнив би людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувіл'я (нині Бух Бодх-гая), коли під час відпочинку під деревом Сіддхартха осяяла істина, він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Гаутамою у день великого прозріння (що й є суттю власне буддизму), викладено Буддою у першій же його проповіді. В ній коротко розкри-вається вчення про чотири «святі істини»: «жити — значить страждати», «причина страждань — бажання»; «для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань»;