Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори другого порядку.

Будді, наприклад, приписують такі слова: «Володарі царств, котрим належать багатства скарби, з жадністю погля-дають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажан-ням. якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі»?

Підкреслимо, що буддизм зводить у абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах ро-бить страждання суттю буття. Власне життя, існування у будь-якій формі завжди є обов'язково стражданням та злом. Цим буддизм відрізняється від інших релігій, які існують до після нього.

Справді, в усіх релігіях, як правило, «світ земний», «світ чуттєвий» принижується, а протиставлений йому «світ небес-ний» звеличується, утверджується як «істинне надбуття». Звідси — логічний висновок, що перебування у земному світі повинне бути використане для підготовки до «життя» у «світі

небесному». Зрозуміло, що «вічне життя» дається як винагоро-да за перенесені страждання під час перебування на землі.

Зробивши відправним пунктом свого вчення тотожність будь-якого існування зі стражданням, буддизм вже не зміг при-пустити можливість якогось іншого буття, крім повного страждання. Смерть, що є водночас стражданням, також не по-збавляє від мук. Після неї розпочинається нове, знову наповне-не стражданнями існування: вчення брахманізму щодо переродження залишилося у буддизмі незмінним.

Однак буддизм вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Він полягає у повному подоланні людських по-чуттів, бажань, вічного блаженства у злитті з божеством до-сягнення абсолютного спокою — нірвани. Шлях до порятунку сформульовано у «третій святій істині»: «Ще ж є святою істиною позбавлення страждань? Це — повне позбавлення ба-жань, повне заперечення і'х усунення і'х».

Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном «сансара», запозиченим буддистами з брахманізму. Переконувати віру-ючих Індії епохи формування буддизму в тому, що світ спов-нений страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійні філософські традиції, це відчували прості люди на своєму життєвому шляху саме тоді, коли руйнувались вікові суспільні традиції: коли раніше не існуючий податковий прес вичавлював з людей усі життєві соки; коли на кожному кроці людину підстерігала страшна перспектива розорення, зу-божіння, рабства. За таких умов традиційно-релігійне критич-не ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного щасливого життя тому, хто народився раджею, багатим куп-цем, могутнім воєначальником у разі слідування релігійним діям, принесення жертв, то буддійські проповідники повністю заперечували існування життя без зла, без страждань.

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати «Пр-освітленого» страшними бурями. Щоб спокусити його радоща-ми життя змусити відмовитись від вказування людям шляху порятунку, він посилав до нього своїх гарних дочок. Сім днів (згідно з іншими твердженнями, — чотири тижні) роз-мірковував Будда все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бенареса (нині Сарнатх) Будда проголосив перед п'ятьма май-бутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сфор-мулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, «привів у рух колесо дхарми». Протягом 40 років, оточений учнями, ходив він горами й долинами Ганга, творячи дива проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалося дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника — буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Ку-шинагарі (що, як твердять, відповідає сучасній Каспі). Будда, що лежав під деревом у позі лева, звернувся до ченців мирян з такими словами: «Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для врятуван-ня докладіть усіх зусиль!» Смерть Будди буддисти називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повнолуння. Цю дату шанують, як дату на-родження прозріння, тому її називають «тричі святим днем».

Буддійська релігійна література нараховує багато тисяч творів. Канонічною вважається Трипітака, що включає в себе З частини: віная-пітака (міфи про Будду та його повчання); сут-та-пітака (притчі й бесіди Будди та його послідовників), абхідхарма-пітака (філософія буддизму).

Уніфікований текст Трипітаки вирізано на 729 мармурових плитах, які виставлені в храмі Кутодо.

Моральні заповіді буддизму (панчашила) носять характер заборон: 1) не вбивати жодну живу істоту; 2) не брати чужої власності; 3) не торкатися чужої дружини; 4) не говорити не-правди; 5) не пити вина.

Послідовник Будди не повинен платити злом на зло, захи-щати інших від насильства, мститися за несправедливість. Буддист спокійно, терпляче ставиться до зла, ухиляючись лише у співучасті в ньому. Положення буддизму про непротивлення злу насильством, заклики до терпіння примиряють віруючу людину з її долею, роблять її пасивною та покірною.

Перші буддійські громади складалися з жебруючих ченців. Вони носили простий одяг жовтого кольору (ознака нижчої ка-сти), жили з милостині, їли один раз на добу — перед заходом сонця, тобто вели суворий, аскетичний спосіб життя. Чернечий буддизм отримав назву хінаяна. Але не всі послідовники Будди погоджувалися бути ченцями, а залишалися «у світі». Вони склали другий напрям у буддизмі — махаяна. їхні головні релігійні обов'язки — виконувати п'ять моральних заборон жертвувати на користь чернечої громади. Основу буддійської релігійної організації (махаяна) складає група віруючих мирян, очолюваних ченцем, які групуються навколо певного храму.

Протягом VII — XIV ст. у