Українська греко-католицька церква

Ідея відновлення християнської єдності не покидала окремих представників як католицизму, так і православ'я з часу церковного розколу в 1054 р.

В Україні подібні спроби робилися ще в XIII ст., а двома століттями пізніше, після Флорентійського собору (1439 p.), ття ідея буля блетяккя до здійснення. Головною ттррртттко-дою були взаємна підозріливість і недовіра. Представни-ки православ'я передусім побоювалися бути підпорядко-ваними римській курії (сукупність установ, що правлять католицькою церквою). І небезпідставно, адже методи, од-ним з яких була унія — об'єднання церкви католицької та православної шляхом церковного союзу, реалізовува-лись нерідко там, де Римові не вдавалося утвердитися че-рез пряме окатоличення населення.

Перші спроби проникнення латинського обряду на Русь припадають на часи князювання Володимира. Іс-

нуючі тоді два християнських центри — грецький (ві-зантійський), очолюваний Вселенським патріархом у Константинополі, і римський, на чолі з Папою Римським, намагалися через віросповідання наблизити до себе бага-ту і сильну Київську державу. Щоправда, спроби римсь-ких місіонерів проникнути на Русь ще до офіційного за-провадження християнства виявилися марними. Німець-кий імператор Оттон І, який намагався підпорядкувати собі слов'янські країни, послав у Київ монаха Адальбер-та з титулом «єпископа руського», але княгиня Ольга не прийняла його, і він змушений був рятуватися втечею. Латинський обряд на Русі був маловідомий і ментально чужіший. Попри те, окремі представники католицького духовенства вважають, що Русь хрестили римські місіо-нери, і саме тому багато руських єпископів прагнули до унії. Але цього погляду не поділяють навіть представни-ки греко-католицького духовенства.

У 988 p., після того як князь Володимир прийняв хри-стиянство і готував хрещення Русі, Папа Римський під приводом передачі князеві мощей з Риму знову направив послів з дорученням схилити його до латинського обря-ду. Однак послам і цього разу не вдалося виконати свою місію. Після поділу церков у 1054 р. один із головних учасників цього процесу кардинал Гумберт одразу ж виї-хав із Константинополя до Києва, щоб навернути князівсь-кий двір до католицизму, але безуспішно.

У 1204 р. Папа Інокентій III через своїх послів запропо-нував галицько-волинському князеві Роману Мстиславо-вичу прийняти католицтво, обіцяючи за допомогою «меча Петрового» затвердити князя королем усієї Русі. Князь відхилив пропозицію, але після його смерті Галич захопив угорський король Андрій II, який почав насадження като-лицької віри. Андрій II, вимагаючи королівську корону Га-личини для свого п'ятирічного сина, запевняв, що цього праг-нуть вельможі та народ підкореної ним країни, які начебто бажають поєднатися з Римською церквою. Однак навіть греко-католицькі історики називають цю унію «історич-ною ефемеридою», укладеною лише з політичних мотивів. Коли у 1219 р. біля стін Галича з'явився князь Мстислав, до нього потягнулося змучене знущаннями населення. Із загарбниками втекло багато бояр-угрофілів і владика Ар-темій, а унія втратила усіх своїх прихильників.

Папа Інокентій IV з метою поширення католицизму на Русі намагався використати Тевтонський орден. Згідно з договором між цим орденом та Швецією, укладеним

під опікою римської курії, обидві сторони одночасно роз-в'язали війну проти Північно-Західної Русі. Але після то-го як князь Олександр Невський розгромив шведів на Не-ві у 1240 p., a 1242 р. в Льодовому побоїщі завдав поразки тевтонсько-литовським хрестоносцям, Інокентій IV нала-годив з Руссю мирні відносини і прислав у 1248 р. своїх легатів (послів) до О. Невського з пропозицією підкорити-ся Римській церкві. Князь рішуче відмовив і припинив відносини з папським престолом.

У цей час по Русі котилася руйнівна хвиля монголо-татарської навали. Монголо-татарська загроза змусила Іно-кентія IV внести питання про захист від загарбників у по-рядок денний Ліонського собору Римської церкви, склика-ного 24 липня 1245 р. За кілька тижнів до його початку папа послав в Орду посольство на чолі з досвідченим дип-ломатом Джованні-Паоло дель Карпіні, який мав передати ханові пропозицію прийняти католицьку віру та встанови-ти мирні відносини з католицькими державами Західної Європи. Перед тим посли мали зустрітися з князями і пред-ставниками церковної ієрархії Русі й переконати їх у не-обхідності єднання з Римською церквою. У лютому 1246 р. галицький князь Данило Романович вів переговори з Іно-кентієм IV про організацію хрестового походу проти мон-голо-татар разом з європейськими державами за умови під-порядкування місцевих єпархій Римові.

Складне становище Галицько-Волинської Русі, на яку з одного боку тиснули татари, а з другого — польсько-угорські феодали, схилило Данила до прийняття пропози-ції Папи Римського про спільні дії. Інокентій IV буллою від 27 серпня 1247 р. проголосив єднання галицьких кня-зів з римською церквою, але Данило, переконавшись у на-мірах папи, припинив відносини з римською курією. При-близно у 1254 р. папа вдруге пропонує Данилові королів-ську корону, обіцяючи організувати хрестовий похід проти монголо-татар. Данило коронувався в Дорогичині (на За-хідному Бузі) в 1254 p., але, зневірившись, знову розірвав відносини з папою.

Керуючись політичними мотивами, візантійський ім-ператор і римські первосвященики уклали Ліонську (1274 р.) і Флорентійську (1439 р.) унії. Однак на Русь вони не були поширені.

У першій половині XV ст. зав'язалася вперта боротьба між Москвою і Литвою за митрополичий центр на Русі. Після смерті митрополита Фотія (1432 р.) митрополитом Київським і всієї Русі було обрано рязанського єпископа

Іону. А литовський князь Свидригайло послав у Констан-тинополь свого кандидата на Руську митрополію — смо-ленського єпископа Герасима, якого в 1433 р. було затвер-джено митрополитом, але тільки Литви. Коли Іона прибув у 1436 р. до Константинополя за утвердженням, йому від-мовили, повідомивши, що митрополитом усієї Русі вже поставлено грека Ісидора — активного