IV. Світогляд — духовна основа мотивів людської діяль-ності. Оволодівши світоглядом людини, змінивши його, можна змінити поведінку людини.

Ось чому боротьба за світогляд широких верств населення — це головна ставка в ідеологічних боріннях сучасності. Всесвітньо-історичний досвід свідчить, що більшість громадян ідуть за тими, чий світогляд вони поділяють. Найважливіше завдання виховання особи — формування наукового світогляду.

Світогляд за своєю специфікою та обсягом є предметом вивчен-ня філософії. Вивчаючи, пояснюючи світогляд, його проблеми, філософія постає перед нами як теоретична форма світогляду. Осягаючи світогляд, філософія встановила, що світогляд різно-бічний, проте в аспекті окремої особи — єдиний і неповторний.

Неповторність, самобутність особи — це неповторність и сві-тогляду, особистого бачення світу. Водночас попри всю багатома-нітність і неповторність світогляду його можна класифікувати, вивча-ти, виявляти в ньому спільні риси. Світогляд може бути науковим чи ненауковим, прогресивним або реакційним, оптимістичним чи песи-містичним, цілісним або фрагментарним, нерелігійним чи релігійним.

Релігія і вільнодумство — різновиди, характеристики і світоглядів. Їхній зміст, а також суттєві відмінності як типів світогляду розглядатимуться далі.

У суспільній свідомості наших співвітчизників перева-жає науковий світогляд, який тією чи іншою мірою вира-жає не локальну, а загальну тенденцію, характерну для країн сучасної цивілізації. Ця тенденція полягає в неу-хильному процесі секуляризації всіх сфер суспільного жит-тя, в тому числі індивідуальної та суспільної свідомості. Це складний та непрямолінійний процес; у ньому є свої позитивні й негативні сторони, навіть поворотні рухи, але загальна його спря-мованість збігається з досягненнями наукових знань, прогресу і гуманізму.

За останніх півстоліття науковий світогляд оволодів свідомістю майже третини населення земної кулі. Принципово, що цей сві-тогляд поділяють переважно молоді, освічені, працездатні люди. Отже, світогляд, зокрема й вільнодумство, — це світогляд більшості наших сучасників, він визначає специфіку і сучасне обличчя епохи. Без його знання не можна мати істинних уявлень про духовний світ особи, найсуттєвіші сторони культури сучасного людства, самому бути сучасним. Ось чому вивчення феномена релігії крокує по-ряд, у глибокому внутрішньому зв'язку з вивченням вільнодумства, його становлення, розвитку, багатства змісту і моральної цінності.

Методологія релігієзнавства

Методологія релігієзнавства грунтується на науковому дослідженні всіх складників, світоглядних засад і засобів впливу різних релігій.

У процесі критичного аналізу релігії, обгрунтування наукового світогляду перед дослідниками постає ряд методологічних проб-лем. Наприклад, як досліджувати релігію і віру в Бога, якщо сам дослідник не вірить у Бога? Як розкрити сутність релігійних догм доводити істинність тих чи інших висновків, положень наукового світогляду?

Логіка міркувань, історичний досвід розвитку наукової думки свідчить, що для розгорнутого і результативного теоретичного аналізу релігії, утвердження наукового світогляду слід виконати низку обов’язкових вимог.

Іманентний аналіз релігії (“іманентний” – внутрішньо властивий). Для цього необхідно зрозуміти релігію “зсередини”, подивитись на неї очима віруючого і крізь призму релігійного бачення показати внутрішню суперечливість релігійної картини світу, поглядів на природу, людину, історію суспільства тощо. Такий підхід передбачає ґрунтовне знання предмета, суто релігії, її вчення та історії, соціальної природи, особливостей впливу на віруючих.

Серед прихильників церкви набула поширення думка, що осяг-нення релігії, її розуміння доступні лише віруючим. Люди не-віруючі, зауважують прихильники релігії, позбавлені релігій-ного почуття і не можуть відчувати, бачити, розуміти релігійні дог-мати так само, як позбавлена музичного слуху людина не чує, не розуміє музики, а сліпий не сприймає живопису, кольорів, світла.

Це надумані звинувачення, софістика. Релігійна віра, релігійні почуття — це звичайна людська віра, людські почуття. Будь-яка людина спроможна проникнути думкою у ці почуття, розібратися в емоційному світі віруючого, його переживаннях і настроях.

Дати вивірені, наукові, переконливі відповіді на питання, що порушуються релігійним світоглядом. Релігія пропонує ві-руючому свої відповіді на проблеми буття. Вірою в існуючого Бога людина вирішує для себе світоглядні питання: звідки пішов світ; що буде з нею після смерті; що таке добро і зло; у чому сенс земного життя людини тощо.

Іманентний аналіз релігії приводить віруючого до сумніву щодо істинності тих чи інших релігійних положень. Проте критичний аналіз релігійних вірувань на грунті релігії, на її власному матеріалі може виявлятися недостатнім, адже віруючий залишається з тими ж невирішеними проблемами світогляду: в чому сенс життя люди-ни, що таке добро і зло тощо.

Науковий погляд дає у кожному конкретному випадку вичерпну відповідь на запити світогляду віруючого. Спростовуючи релігійні тлумачення тих або інших проблем, наука має дати власні пере-конливі відповіді на запитання віруючого, завдяки поширенню се-ред віруючих наукових досягнень, безпосередньо наукових знань, освіти та культури.

Пояснити причини релігійних вірувань. Це одне а найбільш складних і вагомих завдань. Давні мислителі не мали змоги ретельно і глибоко розкрити джерела походження релігії. Серед них називали неуцтво, темноту і обман. Лише порівняно недавно, в XIX ст., філософська думка з’ясувала гносеологічні, психологічні й соціальні детермінанти релігії. Було визнано, що релігія є “енциклопедичним компендіумом”, загальною теорією, крізь призму якої віруючий дивиться на світ й оцінює його, вона зумовлена соціальними причинами походження та існування.

Без розуміння цього науковий аналіз релігії є незавершеним і непереконливим.

Походження релігії

Релігія як форма суспільної свідомості могла з'явитися лише за наявності суспільства і свідомості. Те й інше виникло на землі низько 40 тис. років тому з появою homo sapiens — людини розумної.

Але час появи людини розумної і релігії не збігається. Досто-вірні джерела свідчать, що зародження релігії відбувалося про-тягом 20—15 тис. років до н.е. Саме у цей проміжок часу відбу-лися