папам імператорські права. А в середині IX ст. з'явились так звані Лжеісидорові декреталії, які повинні були обгрунтувати домагання папства на панування над всією церквою, а також на зверхність папської влади над імператорською.
З середини IX ст. конфлікт між церквами поглибивсь при зіткненні їхніх інтересів у балканських країнах, які в той час християнизувались. У II ст. напади норманів на Південну Італію, підлеглу Візантії, призвели до посиленню там впливу папства. Візантійський імператор хотів укласти союз з германським імператором для боротьби с норманами і просив Папу римського посприяти у цьому. Однак він зустрів опір з боку патріарха Михайла Керулларія. Останній закрив організовані на західний зразок церкви і монастирі, відновив полеміку з західною церквою з догматичних і літургійних питань. Претензії обох сторін швидко призвели до розриву (в 1054 p.).
Отже, в основі поділу церков були соціально-політичні : відмінності шляхів розвитку країн Західної та Східної Європи, інтереси різних феодальних угруповань, а також боротьба за владу і вплив. Поділу сприяло також і те, що в Візантії та на Заході через особливості їхнього історичного розвитку склались освячені звичаєм відмінності в церковній догматиці, у богослужінні тощо. Так, римська церква визнавала сходження Святого Духу «від Отця і Сина», так зване „ філіокве " (з латинської - і від сина),а східна — лише «від Отця» через Сина. На Заході парафіяни причащались лише хлібом, на Сході — хлібом та вином. Пізніше західним священнослужителям заборонили шлюб (принцип целібату), східна ж церква мати сім'ю дозволяла. Істотними були відмінності у становищі папи, патріарха і єпископів цих церков. Західна церква була централізованішою, ніж східна. З часу поділу церков за західною церквою поступово закріпилась назва за східною — православної.
З Христологічне питання Ісус Христос — центральна постать християнства
Христологія - частина християнського догматичного богослов'я, яка вивчає природу Ісуса Христа (як божественну так і людську), дане ним одкровення, його чудеса, діяльність, його смерть, воскресіння і вознесіння, його прославлення, заступництво за людей перед Отцем і, в кінцевому
підсумку, його друге пришестя у своїй славі для здійснення останнього суду і започаткування Царства Месії. Стрижнем христології є ідея, згідно з якою Ісус Христос — Боголюдина, тобто істинний Бог і досконала людина, особистість, яка поєднує в собі Божественну і людську природу. Христологія - вчення, що походить від Святих апостолів і вважається одним із найдавніших у християнстві. З середини 2 ст. воно увійшло до новозавітної * догматики. У своїх теперішніх формах христологія розвивається від 7 - 3 ст..
Ісус Христос — Боголюдина. Центральною постаттю християнства є Ісус Христос (гр. Христос — месія, рятівник), історичність існування якого сучасні дослідження не заперечують. Згідно з християнським ученням Ісус Христос-Син Божий, який з волі Бога-Отця заради спасіння людства зійшов із небес на землю, олюднився через народження його Дівою Марією, ставши Боголюдиною, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв мученицьку смерть (через розп'яття) з метою спокутування вродженого гріха та гріхів людства. На третій день після поховання Христос воскрес, а потім вознісся на небо і як невід'ємна іпостась Святої Трійці зайняв місце справа від Отця. Християни вірять, що Ісус Христос прийде вдруге і почне судити всіх живих і мертвих за заслугами, після чого настане царство Боже.
Тож Ісус для християн не просто достовірна історична особа, що народилася у Віфлеємі (місто у давній Іудеї, нині м. Бейт-Лахм) у 4 р. до н. є; Він Боголюдина, місія якої - вказати шлях до Бога. Ісус описав цей шлях трьома словами: «Бог є любов». Так він вказав людям їх призначення, навчивши їх користуватися своєю свободою. Надзвичайно дохідливою мовою, в очевидно буденних ситуаціях Ісус показував, як виявляти любов. Своєю поведінкою він не стільки заперечив канони іудаїзму, скільки піднявся над ними. Замість закону розплати «око за око, зуб за зуб» він запропонував прощення у формі іншого закону — «коли тебе вдарять по правій щоці, підстав ліву».
Християнська любов — беззастережне прийняття того, кого любиш, і самовідданість щодо нього аж до самозречення.
Ісус не вимагав жодних ритуалів чи форм літургії, не будував храмів. Він обмежувався лише Господньою молитвою, зміст якої вміщує в собі все, що можна сказати про стосунки з Богом.
Особа Ісуса Христа — істинного Бога й істинної людини — поєднує всіх християн. В основі їхнього віровчення — його слова, що закарбовані в Біблії, а в основі культу;— святкування протягом року основних подій його життя.
Місія Ісуса. Ісус розпочав публічне служіння на своїй батьківщині - у Гал і леї. Він проповідував радісну звістку про прихід царства Божого:
«...Настав час і наблизилось Царство Боже: покайтесь і віруйте в Євангеліє» (Мк. 1:15). Іудеї вірили, що в кінці часів Бог втрутиться у земну історію і, здійснивши Страшний суд, установить своє царство на землі — царство миру і гармонії, правити яким буде Месія - цар, Божий помазаник.
Ісус учив, що цей час уже настав: здійснювані ним чудеса зцілелчня та оживлення мертвих покликані були свідчити про присутність Духа Божого. Звертаючись до учнів, Ісус пояснював, що він є не могутній і славний земний цар і вождь, якого вони очікували, а той, кому належить перенести багато страждань. Ісус ототожнював себе із сином людським, виконуючи останній Божий суд над людством. Він підкреслював, що «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили,